Меч Арея   ::   Билык Иван Иванович

Князь Годой сумно всмiхнувся й трохи недоречно й для своєї коси лугарської, й для вiку, бо мав щонайменше лiт iз тридцять чотири, зiтхнув:

— Пощо згадувати, княже, буле?

— Єси ж роду…–Богдан завагався, чи вимовити те ймення, чи нi, та вже коли почав, мав i довершувати, й вiн сказав: –Єси ж роду Джюрджевого.

— Так є, –неохоче вiдгукнувся луганський князь. –Брат єсмь утретє йому. Та…

Вiн не доказав, бо ввiйшли Борислав iз Вишатою.

— Сих можiв знав єси, княже? –спитав Богдан, кивнувши на їхнiй уклiн. –Були вони i тодi, коли ми смо з тобою вперше звидiлися. Сей мiж –боляр Борислав Борич, а то –старий конюший Вогнянич.

Увiйшлi посiдали з княжої лiвої руки, Борислав простягся до дзбана з медом i налив собi й Вишатi. Вони вже знали, хто завiтав до двiрця, й нашорошено дослухалися розмови. Київський князь чекав, що казатиме далi Годой, але косацький гiсть не виявляв балакучостi. Довгий стiл з товстенних дубових дощок займав пiвсвiтлицi, попiд вiкнами й уздовж трьох стiн тяглися вкритi картатими ряднами лавицi. Мiж вiкон горiла червоним вогнем грубенька соснова скiпка, заливаючи помешкання мерехтливими вiдлисками.

— Звiдкуду йдеш i куди путь побрав єси, княже? –перервав мовчанку Богдан.

— З Лугу йду. Переставилася, моя жона, царство їй небесне, то надумався єсмь…

Богдан у неприємному здогадi перебив його;

— Чи не єси, княже, хрестатий?

— Вiрую в єдиного бога, –вiдповiв, схиливши зiр додолу, князь косакiв.

Київський володар зневажливо посмiхнувся. Тепер йому було ясно, чому Джурджiв родич не править з нього помсти. Вiн так i сказав йому.