Меч Арея   ::   Билык Иван Иванович

Годой усе те бачив, iмовчав, i так само згiдливо йшов за князем до свiтлицi, обгидженої звечора. Вiн би не сказав i слова про вчорашнє, та сам господар, мов дратуючи й його, й себе, раз по раз навертав розмову на слизьке.

— Речеш, прийми Христа. Зречися свого й прийми грецьке.

Годой мовчав, i се ще дужче дратувало Богдана, бо вiн знав, куди той збирався, й куди поїде зараз, i з ким бачитиметься, й про що говоритиме.

— Й за брата свого забув єси, й кревної мсти не чиниш менi…

— Наш бiг милостивий, княже. Так сам робив, так i нам велiв.

— Що велiв?

— Опрощати.

— Що?

В Годоя теж гуло в головi, та вiн терпляче доводив Богдановi:

— Бути милостивими й любити ворогiв своїх.

Богдан, уже випивши зо два келихи меду, пожвавiшав. Останнi слова Годоя навiть розсмiшили його, й вiн лунко зареготав.

— Любити ворогiв! Осе так! I ти вiруєш у такого бога?

— Вiрую, княже. Христос рече: вдарять тебе по правiй ланитi –пiдстав i лiву, бо в смиреннi своєму ти будеш любий боговi нашому.

— Я знаю грекiв, Годою, –сказав Богдан, тодi в очах йому спалахнули чорнi вогники, вiн якийсь час ховав їх за зведеними докупи брiвми, тодi пильно глянув на гостя й пiдвiвсь. Годой занепокоєно стежив, що робитиме господар. Богдан же замахнувся й щосили ляснув Годоя по щоцi. Луганського князя мов пружиною пiдняло. Встаючи, вiн турнув лаву, лава гримнула на всю хату, й вiн вихопив меч iз пiхва.

Й тут Богдана мов прорвало.