Меч Арея   ::   Билык Иван Иванович

Борислав припинив торохтiти, й княжич наставив вухо:

«Що вiн питає?»

— Речу, куди ж тепер, княжичу? Чи в полудневi краї, чи на всхiд, у Луги? Та пощо нам тi лугарi тепер, коли ти вбив їхнього князя? Куди ж поберемося"?

— Не з тих лугарiв, –буркнув Богдан, i Борислав знову закидав його словами:

— Вiдаю, що не з тих. Тi сидять на рiчцi Луганi, а се земля Сiврська. Та тiльки й сi, що за Вишгородом, ще одного з ними племенi.

— Не за Вишгородом. Далi сидять.

— Вiдаю, що далi. На Чорнобильськiй землi. Однаково й сi можуть меститися. А чи-бо нiт?

Богдан знову збрижив чоло. Вiн i справдi думав податися на Лугань –вольнi люди, косаки, роблять, що хочуть, воюють, i полюють, i розважаються, i…не водяться з жонами. То тiльки їхнi князi мають право женитись, а лугарi-косаки дають обiтницю сiроманства: не одружуватись, не кидати меча та сулицi з рук i пильно берегти свою землю вiд ворогiв. Так вiн думав, але Борислав слушно рече…

— Мають меститися, –проказав Богдан.

— Куди ж тодi?

Княжич вiдповiв на се десь аж ополуднi.

— У греки.

— Куди-и? –протяг Борислав, але та думка раптом заполонила його. –Правда твоя, княжичу! В греки! В греки! Чув єси? –повернувся вiн до Вишати.

Той згiдливо всмiхнувся.

— На сьому й буде! –сказав Богдан.

— Лiпо, лiпо! –радiв Борислав. –Там слави заживемо! Туди готи ходять служити можами константинопольському володаревi. Наречемося й ми готами, княже! Вiрно!

— Наречемося русинами. Й таких вiзьмуть. А вернемось…

Княжич не доказав. Жеребець задер голову й сторожко пряв вухами в бiк Соляного шляху. Богдан схопився на ноги, Борислав теж, i тiльки Вишата сидiв незрушно, притуливши спину до шерехкого дуба.