Меч Арея   ::   Билык Иван Иванович

Незабаром з-вiд шляху зачувся кiнський тупiт, i, перш нiж хлоп'яки встигли злякатися, галяву зусiбiч iз гиком i свистом опосiли комонники. Всi були в барвистих ногавицях, на плечах мали рiзнокольоровi корзна, з-пiд корзон же виглядали гаптованi й зеленим, i червоним, i синiм, i жовтим, i чорним шнуром коротшi чи довшi гунi. Переднi, побачивши на галявi людей, спершу напинили коней, розгледiвши, знову весело засвистали й загикали, пiдкидаючи догори смушевi клобуки. Тiльки тепер хлоп'ята постерегли, що то лугарi, бо голови й бороди в усiх до єдиного були поголенi й з макiвок поза вухо звисали вузенькi оселедцi волосся, мов у князiв.

— Гой, отроче, –звернувсь один з них до Вишати, як найстаршого, –конi пасете?

Вишата лише всмiхнувся по вуха, Борислав же вмить побiг знайомитися.

— З Лугу єсте?

— З Лугу, –вiдповiв йому кремезний косак iз довгим копiєм, до якого був прив'язаний густий чорний конячий хвiст.

— А куди?

— На Луг-таки! –засмiявся косак, а Борислав знiяковiло шморгнув носом. –Не шморгай, косаки можi вольнi, куди хочуть, туди й їдуть.

— А з якого Лугу єсте? –знову почав допитуватися Борислав. – 3 Чорнобильського?

— Нiт, не з Чорнобильського. –Косак устромив списа з кiнським хвостом у землю й скочив додолу. – 3 Луганi-рiчки. Чув єси?

— Чув єсмь…

— Ось таке, –пiдсумував кремезний косак i гукнув до своїх: –Розсiдлуй, братове!

Лугарi позiскакували з коней i заходилися розсiдлувати.