JК
Меч Арея :: Билык Иван Иванович
Страница: 34 из 587Закинув Богдан i тернове лучище, лише потому спокiйно лiг спати…
Мiсяця того ж в останнiй день
Уранцi, коли косаки зiбралися в дорогу, Богдан сказав отамановi:
— Пiйду в греки.
Вони стояли на битому Соляному шляху –малий отрок на сiрому жеребцi й загартований у сiчах отаман iз довгим оселедцем чуба, що визмiювався з чорного смушкового клобука поза праве вухо. Отаман анi слова не сказав Богдановi. Вже все знав про нього, геть усе: що той женихався до нежинської княжни Ясновиди, й що вбив у сутичцi князя Юра, й що тепер iде шукати слави. В iншому випадку косацький отаман просто б одляскав отрока, та в його вiчу той отрок заслуговував на шану –то був не звичайнiсiнький князюк, пихатий i розбещений волостю, а рiвний йому й товаришам його мiж Богдан Гатило.
На взбiччi Соляного шляху стояла валка возiв, що прямувала з далеких сiврських Холмiв. Гречники їхали в Ольбiю по сiль i в Києвому городi вчора дiзналися про смерть лугарського кошового Джюрджя.
— Стережися мести, –тiльки й сказав отаман Богдановi й нахилив корогву вперед: –Потягнiмо, браттє!
Їм треба-таки було до городу Києвого, мали йти на весiлля, потрапили ж на похорон, та ще й кошовий поклав голову не в чеснiй сiчi з ворогом, а в сутичцi за жону.
Косацькi конi збивали копитами куряву й вiддалялися на полунiч, а юнак стояв i понуро дивився їм услiд. Щирий луганський сiкун припав йому до душi, Богдан охоче лишився б у його чотi, бiльшої слави нiде не заживеш, як серед вiдчайдушної браттi сiроманцiв-лугарiв, але отаман сказав: «Стережися мести», –й се була жива iстина, вiд якої на душi ставало трохи лячно й холодно.
Мiсяця того ж в останнiй день
Уранцi, коли косаки зiбралися в дорогу, Богдан сказав отамановi:
— Пiйду в греки.
Вони стояли на битому Соляному шляху –малий отрок на сiрому жеребцi й загартований у сiчах отаман iз довгим оселедцем чуба, що визмiювався з чорного смушкового клобука поза праве вухо. Отаман анi слова не сказав Богдановi. Вже все знав про нього, геть усе: що той женихався до нежинської княжни Ясновиди, й що вбив у сутичцi князя Юра, й що тепер iде шукати слави. В iншому випадку косацький отаман просто б одляскав отрока, та в його вiчу той отрок заслуговував на шану –то був не звичайнiсiнький князюк, пихатий i розбещений волостю, а рiвний йому й товаришам його мiж Богдан Гатило.
На взбiччi Соляного шляху стояла валка возiв, що прямувала з далеких сiврських Холмiв. Гречники їхали в Ольбiю по сiль i в Києвому городi вчора дiзналися про смерть лугарського кошового Джюрджя.
— Стережися мести, –тiльки й сказав отаман Богдановi й нахилив корогву вперед: –Потягнiмо, браттє!
Їм треба-таки було до городу Києвого, мали йти на весiлля, потрапили ж на похорон, та ще й кошовий поклав голову не в чеснiй сiчi з ворогом, а в сутичцi за жону.
Косацькi конi збивали копитами куряву й вiддалялися на полунiч, а юнак стояв i понуро дивився їм услiд. Щирий луганський сiкун припав йому до душi, Богдан охоче лишився б у його чотi, бiльшої слави нiде не заживеш, як серед вiдчайдушної браттi сiроманцiв-лугарiв, але отаман сказав: «Стережися мести», –й се була жива iстина, вiд якої на душi ставало трохи лячно й холодно.