Меч Арея   ::   Билык Иван Иванович

Там, у хвостi гречнинської валки, походжав ще один лугарський княжич –Годечан, брат уперше Джюрджевi, й хоч вiн був рокiв на шiсть чи п'ять старший за Богдана, та лякатись його не хотiлося: Годечан видавався якийсь худорлявий i кволий, наче стеблина степового маку, та й не знав вiн, що вбивець його брата тут-таки, поряд. Однаково ж косацький отаман, певно, мав на думцi саме княжича Годечана.

Валка готувалася в дорогу. Гречники запрягали в ярма полових круторогих волiв i чекали наказу рушати. Богдан зi своїми хлопцями стояв край дороги й дививсь на переднього. Той нарештi вклонився на всi чотири сторони й, голосно проказавши: «Свiтовиде, не забудь нас у дорозi», –махнув рукою. Гречники загейкали и потягли своїх круторогих з узбiччя на шлях.

Богдан ударив жеребчика поробошнями в живiт i погнав поперед валки на полудень. Вiн вирiшив iти з гречниками до самої Ольбiї й вже там, човнами чи як приведеться, їхати в ромейську столицю, цар-город Константинополь.

Лишивши валку на .добрий час[3] позаду, вiн махнув до своїх и заглибився в лiс. Дерева тут стояли негусто, й конi йшли навмання, обминаючи завали та кущi. Борислав, наздогнавши Богдана, крикнув:

— Гатиле!

Богдан смикнув повiддя. Се назвисько вразило його.

Вiн уже й забув про нього, та ось Борислав Борич нагадав учорашнє, й хлопець iспiдлоба всмiхнувся. Борислав з Вишатою пiд'їхали вкруп.

На взлiссi несподiваний гук розiтнув тишу:

— Хто йде?

Хлопцi похапалися за мечi, але не спинились.