Меч Арея   ::   Билык Иван Иванович

Коли сонце свiтило просто в вiчi й Соляний шлях котився степом майже на полудень, комонники помiтили далеко попереду густу хмару куряви. Вони спинили коней i наставили долонi до вiч, але курява лишалася курявою, й годi було в нiй щось розгледiти. Пiдiйшли заднi й теж почали вдивлятися. Тодi повiвом вiтру пилюгу знесло вбiк, i стало видно комонникiв. Вони довгою змiєю спускались у балку, й над головами в них виблискували тисячами сонячних скалок довгi списи, шоломи й кiнська збруя.

— Степовики! –прошепотiв Борислав, але Годечан тут-таки заперечив:

— Степовики не ходять полками.

— Бiжiмо до гречникiв! –знову озвався Борислав, i сього разу нiхто йому не заперечував. Хоч би хто був, але гречникiв треба попередити.

Хлопцi розвернули коней i погнали назад, звiдки наближалася волячим кроком купецька валка.

Отаман гречникiв, почувши новину, гукнув усiм звертати в лiс. Залунало знову гейкання й собкання, й вози порипiли мiж дерева. Дехто з гречникiв лишився замiтати слiди колiс i волячих ратиць, дехто витягав з переповнених возiв оружжя, решта ж квапила волiв далi й далi в глиб лiсу, навскоси Соляного шляху, сподiваючись обминути невiдоме вiйсько. В степу закони неписанi, сподiватись треба найгiршого й бути готовим до всього. Троє послухiв верхи на конях лишилися поблизу шляху, бiля того мiсця, де могли помiтити слiди гречницьких возiв.

Отаман тепер iшов позад валки, був суворий i врочистий, iшов не озираючись, але й думкою, й вухами був там, звiдки мав чекати наскоку.