Меч Арея   ::   Билык Иван Иванович

Але третьої ж ночi месники з'явилися знову, Людота, вiдбиваючись од них, котрогось убив, i все ще дужче вскладнилося. Тепер помста мала вiдбутися подвiйна.

Гатило наказав соцькому своєї стольної дружини Воротиловi стерегти Людоту в дворi. Та чи ж довго могло так тривати?..

Нарештi Маас привiв Людоту в княжий терем. Коваль став коло дверей, мнучи в руках сиву смушеву шапку. Волосся його, теж пойняте сивиною, давно не бачило ножиць i кошлатiло круг макотера довгими баранцями. Вiн був худезний i чорний, i Гатило знав, що то не з доброго дива й не вiд доброго життя. Ся людина зробила йому стiльки, скiльки не робив нiхто, вири ж не брала, й не було надiї, що будь-коли вiзьме. Людота не погодився б i старим, ба навiть молодим ковалем сiсти в княжому дворi, коли б не його страхи за жону та найменшого сина.

— Невiльний єсмь нiчого зробити месникам твоїм, Людото. Руський закон так велить…–сказав Гатило, й Людота тiльки похмуро дивився в заслюджене вiкно. Навiть не на князя, а в вiкно, та се не ображало господаря. Вiн був у боргу перед ковалем i мусив щось учинити для нього.

З Людотиних постолiв збiгла додолу чорна калюжка розталого снiгу. Князь мовив:

— Увечерi сiдай на мажару й їдь у Володарiв город, брата мого молодшого вiтчину. Забирай жону й отрока свого, й месники вляжуться.

Людота вперше глянув на Гатила. Думка полишити рiднi краї була прикра, та лiпшого навряд чи хто здатний вигадати.

— По сiмох же лiтах вертайся, коли мати-ймеш хiть.