Меч Арея   ::   Билык Иван Иванович

— Й заклянешся?

Прийшлий знову зам'явсь i скосував на Вишату, вбраного в ще грецьке корзно.

— Кажи при ньому, не страшись. Далi сього мiсця твої слова не пiдуть.

Нарочитий тепер озирнувся на своїх супровiдцiв i притишеним голосом проказав:

— Ясичi розбили князя роденського Вогняна. За Порогами.

— То й що?

— Гречники не можуть ходити в Ольбiю по сiль.

— Нехай знову збере можiв i пiде на ясичiв.

— Пойняли…

— Кого?

— Князя Вогняна. Полонили. Рогволод кличе тебе. Рече: Болога взимi потяли, Вогняна полонили, хай тепер iде на них Гатило.

— Краще потятому бути, нiж полоненому, –сказав сердито князь, тодi недовiрливо подивився нарочитому в вiчi. –Так i рече: Гатило? Чи се ти вигадав?

Нарочитий знiяковiв i визнав:

— Нiт, княже, рече «Богдан». А се так усi на тебе речуть. Богдани, мов, многi, Гатило ж єдин.

Богдан усмiхнувся, й нарочитий, посмiлiвши, додав:

— Не забули смо, як ти тому десять лiт пiд своїм Києвим городом княжну нашу вiд погибелi порятував. Малий був єси, не вiдаєш.

Вишата й собi засмiявся, князь же спокiйно запитав:

— А де та ваша княжна тепер?

— Ясновида? Та де ж…У Роднi. В Роднi, –повторив вiн. Йому стало чи то шкода її, чи нiяково за своє недоречне запитання. Отже, в Роднi. Нарочитець розвiяв усi його сумнiви: –Не доля нашiй княжнi. Се вже вдруге. –Вiн мало не назвав iменi того давно вже забутого Джурджа, та вчасно схаменувся. –Й не вдовиця, й не так щоб невiста…Вогняна ж князя…Тож Рогволод i рече: нехай тепер iде на ясичiв Гатило…Богдан.