Меч Арея   ::   Билык Иван Иванович

Сонце хилилося до заходу,й князь лишив нарочитого можа переночувати в своєму теремi. Той погодився, бо до Витичевого стольного городу їхати ж цiлий день. Увечерi Богдан сказав йому:

— Перекажи Великому князевi, що я не можу сповнити його волю. Скажеш, у…Гатила всього пiвсотнi можiв, сподужих носити меч. –Вiн подивився чоловiковi пiд кущатi брови, бо той ховав очi додолу, й спитав: –Яке твоє ймено?

— Морятин, княже, Морята.

— Так i речи дiдовi моєму: п'ятдесят комонникiв. Урацi Морятин, забравши своїх отрокiв, якi переночували в старого конюшого Вишати, поїхав, а наступного вечора був знову в Києвому городi. Здавався марним i хворим. Богдан поклав усе те на карб неблизької дороги, та Морятин скинув гаптовану гуню, задер полотняну сорочку й повернувся до нього спиною.

На спинi хрест-навхрест червонiло кiлька кривавих запечених посмуг.

— Видиш, княже, –похмуро сказав вiн. –Пожалiй старця, коли мiж єси. –Й додав, уже натягаючи гуню: –Мовить, нехай бере свої п'ятдесят, я приточу.

Богдан спитав зовсiм недоречне:

— Скiльки маєш лiт, Морятине? –Й подумав: «Якщо вдвiчi бiльше, нiж менi, –посовiщуся, коли ж нi –то нi».

Морятин вiдповiв:

— Стiльки, скiльки твої можi комоннi.

— П'ятдесят?

— А так.

Тепер вiн не знав, що сказати. Було шкода старого, та давня звичка загадувати уроки не дозволяла погоджуватись. Його розiбрало зло на Рогволода.