Меч Арея   ::   Билык Иван Иванович

Гатило, не дочекавшись, послав по ньоготивуна Туткая. Кiбценосий сакин повернувся нешвидко й сказав:

— Княжича немає в дворi. Я-м перешукав у всiх стайнях, i в воїнських, i в малому хоромi, й скрiзь…

У п'ятницю рано Гатило знову послав котрогось челядника, та сина знову нiхто не мiг знайти. Лиха думка кольнула князя в серце, й удосвiта наступного дня вiн здибав Юрка. Молодий сотник був верхи й мав намiр шаснути повз вiтця, та Гатило, стоячи в розчинених воротях, ухопив коня за вузду.

— Куди зiбрався-с?

— Пустiть! –глухо проказав Юрко й спробував здибити коня, Гатило ж тримав мiцно.

— Злазь.

Юрко, зашарiвшись, вишилив ногу й стрибнув додолу.

— Ходiм.

Гатило поманив пiдстаркуватого челядника Мааса й вiддав йому синового жеребця:

— Розсiдлай.

А сам пiшов до хорому, певен, що Юрко тепер нiкуди не дiнеться й не втече, поламавши волю вiтцеву.

Вони сидiли в столовiй свiтлицi й не дивились один на одного.

— Що-с намислив проти вiтця? –тихо спитав Гатило. Син мовчав, i се ще дужче хвилювало князя. Вiн повторив: –Що-с намислив?

Двадцятишестирiчний сотник уперто дивився кудись у вiкно, широкобровий i гарний, i темно-каре волосся спадало йому до плiч, як i належить княжичевi.

— А нiчого, –нарештi видавив син.

— Вiри не йму. Щось та пече тобi душу. Повiдай, сину. В княжому домi котора –то найлихiший ворог. Нехай татi землi нашої в пря котораються –не ми.