JК
Меч Арея :: Билык Иван Иванович
Страница: 503 из 587Й хоч Юрко сидiв мовчазний i напружений, але то так належало сидiти справжньому воєвi й справжньому князевi полянському. Богдан стиснув йому плече й вийшов пружною ходою людини, якiй нарештi одлягло вiд серця.
Мiсяця липня в перший день
Раннього недiльного ранку, –ще в княжому дворi тiльки курей випустили з пташниць, а вiвчарi виманювали з кошар баранiв iз великими мiдними дзвонами на шиях, –повернувся князь Годой. Вiн був дуже стомлений, цiлий учорашнiй день i цiлу нiч не злазив iз сiдла, немовби передчував, що в Гатиловому дiдинцi назрiвають важливi подiї.
Годой залишив Великого князя в окаянному станi й тепер поспiшав додому, не знаючи, кого застане в городi Києвому й кого не застане, бо життя –й се вiн затямив упродовж свого вже немалого вiку –рiч складна й не пiддається нiяким законам i правильникам.
Князь Годой мав садибу навпроти Гатилових ворiт –по той бiк Священного пагорба з дерев'яними та кам'яними вистуканами Бога, й Дажбога, й Дани, й Перуна, й iнших кумирiв. Вiн долав останнi версти до городу Києвого з нетерпiнням украй виснаженої лiтньої людини якнайшвидше дiстатися рiдного вогнища й м'якого ложа. Та коли його домажирич розповiв йому про все, що сталося в Києвому городi й що мало вiдбутись, вiн тiльки обтрусив поли, збив шапкою пилюку з чобiт i вийшов за ворота.
По другий бiк Священного пагорба стояв терем його сестри Радмили, вдовицi старого конюшого Вищати Огнянича.
Мiсяця липня в перший день
Раннього недiльного ранку, –ще в княжому дворi тiльки курей випустили з пташниць, а вiвчарi виманювали з кошар баранiв iз великими мiдними дзвонами на шиях, –повернувся князь Годой. Вiн був дуже стомлений, цiлий учорашнiй день i цiлу нiч не злазив iз сiдла, немовби передчував, що в Гатиловому дiдинцi назрiвають важливi подiї.
Годой залишив Великого князя в окаянному станi й тепер поспiшав додому, не знаючи, кого застане в городi Києвому й кого не застане, бо життя –й се вiн затямив упродовж свого вже немалого вiку –рiч складна й не пiддається нiяким законам i правильникам.
Князь Годой мав садибу навпроти Гатилових ворiт –по той бiк Священного пагорба з дерев'яними та кам'яними вистуканами Бога, й Дажбога, й Дани, й Перуна, й iнших кумирiв. Вiн долав останнi версти до городу Києвого з нетерпiнням украй виснаженої лiтньої людини якнайшвидше дiстатися рiдного вогнища й м'якого ложа. Та коли його домажирич розповiв йому про все, що сталося в Києвому городi й що мало вiдбутись, вiн тiльки обтрусив поли, збив шапкою пилюку з чобiт i вийшов за ворота.
По другий бiк Священного пагорба стояв терем його сестри Радмили, вдовицi старого конюшого Вищати Огнянича.