Меч Арея   ::   Билык Иван Иванович

Тепер Iладiка мала в городi Києвомубатька, справжнього садженого вiтця, й вiн мусив сказати їй про се. Великому князевi не личить женитися на безрiднiй сiромасi.

Двiр луганського князя Годоя, старого побратима Гатилового, теж загримiв. Годой видавав свою наречену доньку замiж…

По обiдi цiлий город Київ справляв весiлля. Гатило вчинив перед вистуканами на Священному пагорбi врочисту требу, й київськi дiди-старiйшини довго видивлялися кожну пiр'їнку на вiдрубаних пiвнячих головах i зичили князевi та новiй княгинi довгих лiт i многих дiтей можеських. А новозлюбний стояв навколiшки й боявся пропустити слово. На майданi не було де яблуковi впасти, бо зiбрались не тiльки кияни, а й боляри, та можi, та смерди, та челядники з усiх навколишнiх сiл, i городищ, i городiв, i мiст.

А коли старцi скiнчили зичення, процесiя потяглася до княжого двору. Дiвчата й молодi жони та жiнки спiвали:

Ой летiла й чаєчка

Та сизокрилая,

Та й сiла на морiг, на морiг,

А на тому та на морозi

Сизий сокiл кличе,

личе та прикликає:

Ой чаєчко-ворочаєчко,

Та зодкуду та куди летиш,

Полiтаєш?…

Гатиловi чомусь увесь час пригадувався той далекий день у Витичевi, коли ховали Великого князя Рогволода, й вiн нiяк не мiг позбутися того спогаду. Такої самої пiснi десь-то спiвали дiвчата нареченiй жонi померлого князя Ясновидi. Се було так давно, але Гатило не знаходив у собi сили потамувати в серцi бiль.