Меч Арея   ::   Билык Иван Иванович

Той закид Муринiв уколов князя, та вiн подумав, що став надто помисливим останнi днi, й несподiвано для всiх промовив:

— Пощо, речете? –Вiн зiтхнув. –Ми б могли смо здобути тодi Рим сулицею. Його здобували вже лiт тому сорок i чотири готи, роби нашi. А ми володiємо готами. Й вони нам дань оддають. Тож речу: могли смо вийняти Рим. Вiн був наш. А я-м помислив так. Нащо землi Руськiй Рим? Вона й так доволi земель має –нiхто не має стiльки: вiд Iтилю до Райни. Вельми многа держава є Русь. А чим тримається? Речи, Бориславе, чим?

Борислав засовався:

— Мечем Юра Всепобiдного…

Великий князь усмiхнувся:

— То є так, але…й не так. Бо Юр дає побiду тiльки тому, хто вмiє держати меч його. –Вiн пiдвищив голос: –Русi ворога треба!

Се було настiльки несподiвано, що всi аж роти пороззявляли. Гатило ж повiв далi:

— Ворога, що зможе тримати купи таку многу державу. Як ворога не буде, кожен князь i кожен болярин заспокоїться, й душу його пойме алчба велiя, й почне вiн скоса поглядати на сусiду свого, а той на нього, а другий на третього, й почнуть шматувати святе тiло землi Руської, й погине Русь, у прях межисобних котораючись. То як, зумiв єси, Боричу?

— Зумiв єсмь, Гатиле.

— А я-м ще не все повiдав. Були б смо взяли Рим – i мали б ще одного недруга, змiю в пазусi. Годi з нас i тих, що вже в пазусi нашiй. А Рим на нас алчбою не горить –не смiє. Вiн має свого першого ворога –готiв захiдних, i на готiв день по день зирить. А готи зирять на Рим. А коли вовки мiж себе гризуться –ведмедевi спокiйнiше жити.