Меч Арея   ::   Билык Иван Иванович

Я-м наврочила тобi тодi боятися жони й лука свого. Й там ще лугарi стояли!

— А-а! –згадав Гатило. –Пiд Витичевим?!

— Пiд Витичевим.

— Не справдились твої вроки, бабо. Мала хiть одна жона звести мене, та сама димом пiшла, а я-м як. був живий, так i досi!

Гатило реготав i сам собi дивувався, з якою легкотою згадує тi днi, бо то було майже неймовiрно. Таки ж угадала бабуся вiдьма, таки ж угадала, бо вiн i справдi тодi мало не звiвся, й то свята iстина, був би пропав, коли б не ласкавi кумири руськi.

Вiн гукнув Адамiсовi:

— Гречине! Дай бабi таке вiно, яке вона сама з тебе заправить!

I поки Адамiс Гречин iшов межи столами до нього, вiн кинув бабусi вiдьмi:

— Все-с провидiла. А лука я вiдтодi не ношу. Вже й стрiляти розiвчився-м. Хвала тобi, старице!

Адамiс потяг бабцю до княжих скiтниць, але вона не хотiла йти й не хотiла брати нiчого за своє вiдьмування:

— Стара-м, три чисницi до вiку, нащо менi твоє золото й серебло! Не маю хотi! А чарку випити до князя –вип'ю.

Їй налили, й вона почала смоктати крутий мед з позолоченої братницi.

— А ти, княже, з деревляної п'єш? –здивовано завважила вона. –Чула-м таке, та не йняла-м вiри. А тепер виджу. Й чара стоїть деревляна, й полумисок деревляний…Добре чиниш, княже. Алчба –то є перворiдний грiх.

Її почали благати, щоб поворожила й князевi, й їм, але бабця вiдмовилась:

— Уже не виджу рiз на руцi. А я-м тiльки по руцi вiдьмувала.