Меч Арея   ::   Билык Иван Иванович

Коли б же-м гукнув до вас:

«Русини,ось наш Рим!», ви б сте взяли його. Й Рим був би наш, i готи б захiднi стали нашi…вороги! Зумiв єси, Боричу?

— Зумiв, єсмь, Гатиле! –вигукнув Борислав. –Усе-м зумiв тепер. Слава тобi, Гатиле!

— Слава кумирам руським, що напоумили мене тодi, –вiдповiв Великий князь. –Уся земля, яку греки називають Європою, платить нам дань. I так буде, поки Русь в однiй руцi тримати-йме Юрiв меч. I хай рятують нас кумири руськi вiд межисобиць i которань.

Бiльше Гатило не сказав нiчого, й над усiма столами висiла тиша, бо всi чули слова мудрого вождя свого. Тодi хтось устав i вигукнув на цiлий двiр:

— П'ю твою славу, Гатиле!

Й знявся такий гамiр, що, здавалося, годi його й угамувати.

— Слава Гатиловiї

— Слава!..

— Сла-а-а…Сла-а…

Коли зiйшов мiсяць, вiдуни почали ворожити Великому князевi та його нареченiй княгинi. Ворожили на вогнi, й на диму, й на трьох баранах, завчасно зварених, i всi вгадували довгi лiта й многi чада можеськi, й Гатило задоволене смiявсь, а княгиня Iладiка сором'язливо тупила зiр. Борислав Борич брав князя на кпини, бо закон не дозволяв говорити такi речi жонi, й Гатило реготав, i всi реготали, тодi Харя Мурин пiдвiв до Гатила старезну бабу:

— То є вiдьма вроча. Мовить, що вiдьмувала тобi, княже, як не був ще-с Гатилом. Признаєш?

Гатило вдивлявся в прадавню бабцю й не мiг пригадати, де бачив її й чи бачив узагалi.

— Не признаю, –вiдповiв вiн нарештi. Бабця прошамкала:

— А я-м не забула. Такий малий був єси й довгокосий.