Меч Арея   ::   Билык Иван Иванович

Князь кинув йому на спину сiдло, прошилив захвiстя, перекинув нагрудник i притяг пiдпругу, тiльки тодi розпутав нетерплячому жеребцевi переднi ноги й одяг вуздечку.

Тепер попереду їхав на гнiдому конi Вишата, й князiв жеребець раз по раз штовхав гнiдого по крупi грудьми, намагаючись укусити.

Найдужче боявся князь того, що й село десь у тридев'ятому болотi за тридесятим драговинням, але бiлi рубленi хати виявилися зовсiм близько, в десяти гонях, одразу за дiбровою. Сiльце було невелике, хиж на сорок, оточене глибоким рiвчаком i заростями шипшини. Комонники пустилися вздовж рiвчака шукати ворiт або якогось проїзду й натрапили на молодого смерда, що попiд самим рiвчаком орав нивицю.

— Ти з сього села єси? –спитав Богдан.

Смерд, напинивши воли, глянув на прибулих.

— Iз сего.

— Княгиня тут сидить?

— Княгиня?

— Ясновида.

— Тутки.

— Пiди гукни.

Смерд заперечно покрутив головою.

— Пощо не хочеш?

— Вил утече.

— Який вил? –не зрозумiв князь.

— Ось-го, борозний, –показав вiн на молодого волика, що стояв у борознi.

— Я держати-йму.

— Натне.

— Куди? –знову не второпав сiврської говiрки русинський князь.

— На риг! –засмiявся смерд i, взявшись обiруч за чепiгу рала, гейкнув на волiв i попередив князя: –Тiкай з дороги, бо кинь пропаде: вил на риг натне.

С-соб, тобi реку!

Сiрий волик-третячок i справдi косував бiльмом на князевого коня, лаштуючися штрикнути рогом, i Богдан од'їхав убiк.