Меч Арея   ::   Билык Иван Иванович

Їхати просто до княгинi Ясновиди? Й знову: що скаже їй? I як то можевi та йти в гостi до чужої жони, хоч вона й удовиця…Такого зухвальства нiхто не подаруєнавiть київському князевi. Закони завжди лишалися законами, в сiврiв же вони ще непохитнiшi, нiж у русинiв.

Так думав Богдан, охолоджений нiмим Вишатиним докором, i лише в обiд наважився на якийсь крок.

— Їдь до неї й речи: київський князь чигає тебе в лiсi й велiв прийти. Зумiв єси?

Вишата нiяково пошкрiб чуба, стриженого кружалом, пiд макотер, i Гатило не знав, що дужче непокоїть старого конюшого: чи складнiсть такого сольства, чи така неймовiрна для нього купа слiв, якi мав переказати вiд княжого ймення.

Але, вкривши чорне волосся смушевим ковпаком, вiн таки пiшов сiдлати коня, тихо ворушачи губами.

Повернувся досить швидко. Богдан зирив йому в вiчi, з нетерпiнням чекаючи слова, та той тiльки й сказав:

— Нема.

— Кого нема?

Конюший махнув рукою в бiк Нежинi.

— Ясновиди нема? Де ж вона є?

Вишата показав рукою в протилежний вiд городу напрямок.

— Де? Де вона є?

Той знову махнув рукою й заходивсь витирати об траву закалянi поробошнi. Богдан узяв його за душу й трусонув:

— Що вона там дiє?

Конюший видавив нарештi ще одне слово:

— Сидить.

— Так вона сидить не в Нежинi?

Той покрутив головою.

— В якомусь селi?

Вишата кивнув.

— Ти-с розпитав, як дотуду їхати?

Конюший знову кивнув.

— Пощо ж мовчав єси досi?

Богдан пронизливо свиснув, сiрий жеребець обiзвався переливчатим голосом i застрибав до нього на спутаних ногах.