Меч Арея   ::   Билык Иван Иванович

Вишата, вип'явшись на стременах, сказав:

— О!

Гатило подивився, куди вiн показує, й припустив жеребця. Зовсiм поряд виявилися ворота селища, й вiдти виходило двi жiнки. Одна була стара й згорблена, другу ж князь упiзнав одразу, бо не впiзнати не мiг. Вiн зострожив коня й пустив учвал, а бiля самих жiнок здибив його й скочив додолу.

— Будь здоровий, княже, –тихо привiталась Ясновида, нiтрiшечки не злякавшись. –Пощо заблукав єси в нашу Сiврську землю драговиту?

— Тебе видiти, –зухвало вiдповiв Богдан.

— То й виждь, –засмiялась вона. –В нас на жону можна дивитися без плаття на главi.

Княгиня говорила з вiдчутним сiврським проголосом, i Богдана се дратувало. Йому здавалося, що вона кепкує з нього й тим своїм говором зумисне вiдгороджується. Вiн роздратовано кивнув на бабцю, що зирила на нього спiдлоба, не владна випростатись:

— А без стариць дозволяють сiври говорити можевi з жоною?

— Се є незаконно, княже, –раптом зашарiлася княгиня.

Вишата стояв оддалiк, i Богдан майже благальне проказав:

— Iзжени старицю, казати-йму тобi щось. Княгиня тужно поглянула на свою супутницю й повторила:

— Се є незаконно, княже…

— А ти кой єси? –недружелюбно просичала на нього бабця, тодi зашамкала, глянула на княгиню, похитала головою й зацюкала патерицею в той бiк, куди вони допiру йшли.

— Київський князь, –навздогiнцi вiдповiла старiй княгиня Ясновида й ще дужче зайнялась вогнем, бо таки лишалася з Богданом вiч-на-вiч.