Меч Арея   ::   Билык Иван Иванович

Прудке веретено з череп'яним прясельцем на гузирику сягало майже долiвки, встеленої травою, на травi сидiла чорнявенька дiвчинка рокiв пiвтора-двох i бавилася з пухнастим бiлим кошеням.

Коли князь увiйшов, Ясновида випустила веретено додолу, й череп'яне прясельце розкололось навпiл. Жiнка зойкнула й нахилилася шукати черепочки, бо то був поганий знак, одну половинку знайшла, другої нi й сiпнулася до маляти:

— Гримо! Остави котку, бо набию!

Нi в чiм не винна дiвчинка скривилась ображено й заплакала. Ясновида схаменулася й пiдняла дитину з долiвки.

— Не к добру є, –сказав аж тепер Богдан, i княгиня теж повторила:

— Не к добру…Пощо єси прийшов, княже?

— По тебе-м прийшов, –озвався київський князь, але й далi стояв коло дверей. Ясновида нiчого не вiдповiла, й вiн мовив: –Маєш доньку…

— Й три сини маю, княже…

— Де ж вони? Я-м не видiв синiв твоїх.

— У стольному городi Витичевi. Твiй дiдо Рогволод узяв до науки.

Богдан хотiв сказати княгинi про те, що дiдо винен за голову Вогняна, проте змовчав, а княгиня додала:

— Молила-м Великого князя, щоб оддав Гана, Горвата й Огняна…в лугарi.

— Пощо в лугарi?

— Забув єси, княже, що й я-м роду луганського.

— Розповзлися вашi лугарi по свiтах.

— Готи випхали.

— То ще є не найгiрше: словенського роду на Русi побiльшає.

— Лугарi не словiни, княже.

— Вiдаю: венеди. Однiєї кровi…Й Перуновi вклоняються, й Дажбоговi, й Велесовi…

— Ми речемо на Дажбога Полель.

— То є їдне. Так само, як лугарi кажуть Огнян, а ми, русичi –Вогнян.