Меч Арея   ::   Билык Иван Иванович

— Закон для всiх ваших русинiв єдин є: що для князя, що для смерда.

— Ти ж не руського роду-с, але сiврського! –майже крикнув Богдан.

— Зате ж ти єси русин, полянин…

Вiн знову пригорнув її, дивлячись услiд Вишатi, який майже доїхав до того смерда, що ралом орав землю. Ясновида пiдняла вiчi й сказала:

— Дай, княже, я поцiлую твої вуста. Впослiднє. Я люблю тебе.

— Чуй, княгине, –озвався Богдан, –вiзьму тебе в налiжницi –того нiхто менi не заперетить!

Вона сахнулась:

— У налiжницi? Не буде того! Чув єси? Не буде…

Болiсно схлипнувши, вона побiгла в той бiк, де виднiла чорна згорблена спина старицi, київський же князь безвiльно стояв i стояв, неспроможний нi зрушити, нi гукнути вслiд їй хоч слово…

У мiсяцi квiтному, коли смерди вже досiвали останнi гони ярини, Богдан знову поїхав у землi сiврськi. Сього разу був сам. Лишивши коня в сiдлi й знявши тiльки вуздечку, вiн без вагань увiйшов у ворота й попростував до єдиної пристойної хати селища. З усiх прикмет се мав бути Ясновидин терем, бо решта хаток тулилася густо понад неширокою вулицею, бiлi й чепурнi, але маленькi, мащенi глиною лише з-вiд вулицi.

Богдан не помилився. Княгиня мешкала в сьому хоромику. Ступивши до сiней, вiн зiткнувся зi вже знайомою старицею. Бабця шаснула в однi дверi, вiн розчинив протилежнi й побачив Ясну.

Княгиня сидiла бiля розчиненого в садок вiконця й пряла з кужеля мичку.