Меч Арея   ::   Билык Иван Иванович

— Дiдо лаятимуться, –сказавЛосько, й Людота мимоволi наддав ходу, бо випросився ж на часинку. Єдине виправдання перед дiдом буде гарний здобуток: чотири крижнi, три чирки та ще двоє каченят. Тодi подумалося, що за тi Лоськовi каченята можуть мати ще й прочуханку вiд дiда. Людота вже хотiв сказати про се товаришевi, та Лосько раптом скрикнув несамовитим голосом:

— А-а!..

Людота шаснув у той бiк, куди показував хлопець. Там, пiдiбгавши одну руку пiд себе, а другу випручавши вбiк, лежала людина, нав. Що то таки нав, Людота пересвiдчився дуже швидко. На потилицi в забитого виднiлася глибока рубана рана, яка геть обкипiла чорною кров'ю й засохла. Людота обiйшов докруж нава, та обличчя не було видно, воно воралося носом у соковиту траву. Перестрашившись, хлопець обережно, за скривавлену сорочку перекинув нава горiлиць.

То був незнайомий чоловiк, одягнений у подерту сорочку й латанi ногавицi. Поробошнi давно протерлися, й з них виглядали бруднi репанi п'яти. Навколо дзижчали великi зеленi мухи й сiдали навовi на непокрите тiло.

Лосько дивився на мертвого здалеки, не наважуючись пiдiйти.

— Хто його? –прошепотiв вiн. Людота випростався й пошкрiб кружка пiдстрижену потилицю.

— Не вiдаю…

Тодi зозирнувся й почав оглядати слiди навколо забитого.

— Трава вже встала, –проказав Людота. –Мабуть, зночi його…або вчора.

Потiм вiн таки знайшов те, що шукав, пiдвiвся й пiшов, не розгинаючись, якимось лише йому видимим слiдом.

— Ступали двоє в поробошнях.