Меч Арея   ::   Билык Иван Иванович

— Чого волаєш? –спитала молодиця. Руки в неї були в тягучому тiстi.

— Хiба дiдо не є?

— Є, –вiдповiла невiстка. –На вгородцi. Огородець був за хатою, й хлопцi подалися туди. Старець походжав мiж вуликами-колодками, ввесь бiлий i сорочка до колiн, iз мережаним подолом, i рiденьке довге волосся, й довга густа борода з вусами, ознака мудростi й влади над своїм родом.

— Дiду! Там нав лежить…–притишеним голосом повiдав Людота.

Старець прикрив довбанку солом'яною стрiшкою й пiдiйшов ближче.

— Де?

— Там, –показав рукою ковальчук i витяг з-за пазухи пiдкову. –Знайшов єсмь коло нава.

Дiд покрутив пiдкову з усiх бокiв.

— Видiли сте, хто?

— Не видiли смо, –вiдповiв юнак. –Лише пiдкова наша.

— Дай сюди –насiпався дiд i сховав пiдкову за пазуху. –Речеш, на нашiй левадi?

— На нашiй, дiду.

— Може, на бiлогородськiй?

— Таки на нашiй племiнщинi.

Старець помацав пiдкову й зiтхнув:

— Чия?

— Дайте, я спитаю коваля Стояна.

— Цить! –раптом засичав старець, й очi його стали колючi, мов голки. –Щоби сте не прохопилися нiкому! Зумiли сте?

— Зумiли смо, –вiдповiв Людота, й Лосько теж пiдтакнув.

Старий знову поторкав пiдкову й наказав Людотi:

— Пiди поклич Юрiя. Вiн за вигоном у балцi косе. А ти сиди тут, зумiв єси?

— Зумiв єсмь, дiду, –страхочинно прошепотiв Лосько.

Людота, минаючи можiв двiр, заглянув через засiку. Мiж Глiб сидiв на ганку й мов зумисне дивився на Людоту.