Меч Арея   ::   Билык Иван Иванович

Людотавзяв її за гарячу руку й пошкрiб дiвчинi пальцями долоню. То вже був усiм вiдомий знак, i Славка спробувала висмикнути руку.

— Ти що мене деремезиш?

Людота мовчав.

— Якщо рiкти-ймеш, що любиш мене, то…

— То й що?

— То лжа є! –пiдвищила голос дiвчина. , Ковальчук сказав:

— А таки ж люблю.

Вона стишилася, перестала випручувати руку з його цупких пальцiв, якi й досi деремезили їй гарячу спiтнiлу долоню, й промовила:

— I я тебе люблю. Ще з того лiта запав єси менi в душу.

— Й ти-с менi запала з того лiта, –визнав хлопець i цмокнув її в щоку. Дiвчина сахнулась:

— А се що ради?

— Пiдеш за мною? –замiсть вiдповiдi, спитав вiн.

Славка глибоко зiтхнула:

— Мене за тебе не пустять.

— Хто?

— Хто?.. Й княгиня, й князь… i…

— Хiба вiтця не маєш?

— Маю.

Вони помовчали, тодi Людота сказав:

— А я тебе вмикну.

Вона знову зiтхнула.

— Сам не схочеш.

— А то що ради?

— Бо я…

Вона зайшлася гiрким плачем i плакала довго й невтiшно. Нарештi трохи вгамувалась.

— Ти хто єси? Смерд а чи ж челядник?

— Смерд! –гордовито вiдповiв хлопець.

— А я-м…челядниця. Роба. Зумiв єси?

— Нi! –вперто вiдповiв хлопець. –Умикну тебе, й годi.

Й потяг далi, в яр, де було тихо й безлюдно й куди не сягало свiтло великих купальних вогнищ.