JК
Народные русские сказки. Том 1 :: Афанасьев Александр Николаевич
Страница: 26 из 131«Ти, – гово'рить,– не казав, видно, так, як я тобі веліла!» – «Ні, я усе теє казав, що ти мені казала». – «Да чомусь[ 33 ] не таке рубалось? Ну, сиди ж ти тут, а я сама піду нарубаю», – да і пішла у ліс.
А вовк дивиться, що він сам остався; узяв да проїв у бичка дірку да виїв усе в середині, а напускав туда горобців[ 34 ] да ще соломою заткнув, поставив бичка, а сам і втік[ 35 ]. Аж лисичка прихо'дить, зробила санки да й сіла і стала поганять: «Гей, бичок-третячок!» Тілько він не везе. От вона встала, щоб поправить: може, що не так запряжено; да, не хотячи, одоткнула солому, а оттуда так і сипнули горобці летіти. Вона уже тоді побачила, що бичок неживий; покинула його да й пішла.
Легла на дорозі, аж дивиться – їде мужик з рибою; вона і притворилась, що здохла. От мужик і говорить: «Во'зьму я оцю[ 36 ] лисицю, обдеру да хоть шапку собі зошью». Узяв да і положив ззаді у воза. Вона замітила, що мужик не смотрить, стала ногами викидувать рибу з воза, а когда побачила, що навикидала уже багато, тоди потихесеньку і сама злізла; сіла біля[ 37 ] риби да і їсть собі, – коли біжить оп’ять той самий вовчик.
Побачивши, що вона їсть рибу, прибіг до їй да й каже: «Здорово була, лисичко-сестричко! Де се ти набрала стільки риби?» Вона каже: «Наловила, вовчику-братику!» А собі на думці: «Подожди, і я зроблю з тобою таку штуку, як і ти зо мною». – «Як же ти ловила?» – «Так, вовчику, уложила хвостик в ополонку[ 38 ], вожу тихенько да й кажу; ловися, рибка, мала і велика! Коли хочеш, то і ти піди, налови собі».
А вовк дивиться, що він сам остався; узяв да проїв у бичка дірку да виїв усе в середині, а напускав туда горобців[ 34 ] да ще соломою заткнув, поставив бичка, а сам і втік[ 35 ]. Аж лисичка прихо'дить, зробила санки да й сіла і стала поганять: «Гей, бичок-третячок!» Тілько він не везе. От вона встала, щоб поправить: може, що не так запряжено; да, не хотячи, одоткнула солому, а оттуда так і сипнули горобці летіти. Вона уже тоді побачила, що бичок неживий; покинула його да й пішла.
Легла на дорозі, аж дивиться – їде мужик з рибою; вона і притворилась, що здохла. От мужик і говорить: «Во'зьму я оцю[ 36 ] лисицю, обдеру да хоть шапку собі зошью». Узяв да і положив ззаді у воза. Вона замітила, що мужик не смотрить, стала ногами викидувать рибу з воза, а когда побачила, що навикидала уже багато, тоди потихесеньку і сама злізла; сіла біля[ 37 ] риби да і їсть собі, – коли біжить оп’ять той самий вовчик.
Побачивши, що вона їсть рибу, прибіг до їй да й каже: «Здорово була, лисичко-сестричко! Де се ти набрала стільки риби?» Вона каже: «Наловила, вовчику-братику!» А собі на думці: «Подожди, і я зроблю з тобою таку штуку, як і ти зо мною». – «Як же ти ловила?» – «Так, вовчику, уложила хвостик в ополонку[ 38 ], вожу тихенько да й кажу; ловися, рибка, мала і велика! Коли хочеш, то і ти піди, налови собі».