JК
Народные русские сказки. Том 1 :: Афанасьев Александр Николаевич
Страница: 25 из 131Тії хлопці так і зробили, а лисичка як зайшла за могилу, да зараз у ліс і повернула, щоб на дорозі не догнали; прийшла у ліс да і зробила[ 28 ] собі санки да й їде.
Коли йде вовчик: «Здорова була, лисичко-сестричко!» – «Здоров, вовчику-братику!» – «Де[ 29 ] се ти узяла собі і бичка і санки?» – «Е! Зробила». – «Підвези ж і мене». – «Е, вовчику! Не можна». – «Мені хоть одну ніжку». – «Одну можна». Він і положив, да од’їхавши немного і просить, щоби іще одну положить. «Не можна, братику! Боюсь, щоб ти саней не зламав». – «Ні, сестричко, не бійся!» – да і положив другую ніжку. Тілько що од’їхали, як щось і тріснуло. «Бачиш, вовчику, уже і ламаєш санки». – «Ні, лисичко! Се у мене був орішо'к, так я розкусив». Да просить оп’ять, щоб і третю ногу положить; лисичка і ту пустила, да тілько що оп’ять од’їхали, аж щось уже дужче[ 30 ] тріснуло. Лисичка закричала: «Ох, лишечко![ 31 ] Ти ж мені, братику, зовсім зламаєш санки». – «Ні, лисичко, се я орішо'к розкусив». – «Дай же і мені, бачиш який, що сам їж, а мені і не даєш». – «Нема уже більше, а я б дав». Да і просить оп’ять, щоб пустила положить і послідню ногу. Лисичка і согласилась.
Так він тілько що положив ногу, як санки зовсім розламались. Тоді вже лисичка так на його розсердилась, що і сама не знала щоб робила! А як отошло серце, вона і каже: «Іди ж, ледащо![ 32 ] Да нарубай дерева, щоб нам оп’ять ізробить санки; тільки рубавши кажи так: «Рубайся ж, дерево, і криве і пряме». Він і пішов да й каже усе: «Рубайся ж, дерево, усе пряме да пряме!» Нарубавши і приносить; лисичка увидала, що дерево не таке, як їй нужно, оп’ять розсердилась.
Коли йде вовчик: «Здорова була, лисичко-сестричко!» – «Здоров, вовчику-братику!» – «Де[ 29 ] се ти узяла собі і бичка і санки?» – «Е! Зробила». – «Підвези ж і мене». – «Е, вовчику! Не можна». – «Мені хоть одну ніжку». – «Одну можна». Він і положив, да од’їхавши немного і просить, щоби іще одну положить. «Не можна, братику! Боюсь, щоб ти саней не зламав». – «Ні, сестричко, не бійся!» – да і положив другую ніжку. Тілько що од’їхали, як щось і тріснуло. «Бачиш, вовчику, уже і ламаєш санки». – «Ні, лисичко! Се у мене був орішо'к, так я розкусив». Да просить оп’ять, щоб і третю ногу положить; лисичка і ту пустила, да тілько що оп’ять од’їхали, аж щось уже дужче[ 30 ] тріснуло. Лисичка закричала: «Ох, лишечко![ 31 ] Ти ж мені, братику, зовсім зламаєш санки». – «Ні, лисичко, се я орішо'к розкусив». – «Дай же і мені, бачиш який, що сам їж, а мені і не даєш». – «Нема уже більше, а я б дав». Да і просить оп’ять, щоб пустила положить і послідню ногу. Лисичка і согласилась.
Так він тілько що положив ногу, як санки зовсім розламались. Тоді вже лисичка так на його розсердилась, що і сама не знала щоб робила! А як отошло серце, вона і каже: «Іди ж, ледащо![ 32 ] Да нарубай дерева, щоб нам оп’ять ізробить санки; тільки рубавши кажи так: «Рубайся ж, дерево, і криве і пряме». Він і пішов да й каже усе: «Рубайся ж, дерево, усе пряме да пряме!» Нарубавши і приносить; лисичка увидала, що дерево не таке, як їй нужно, оп’ять розсердилась.