Альфонс Циттербаке (на украинском языке)   ::   Гольц-Баумерт Герхард

-- Мели, мели -- цього разу стрибок вийшов. Не придирайся, краще сам покажи щось.

Мусив я знову ставати на дошку. Знову до критичного моменту все йшло добре. Та кинутись одразу у воду я не мiг, немов мене тримала рука чарiвника. Я знову випростався.

-- Ну, яка тепер у тебе вiдмовка? -- сердито запитав тато.

-- Та нiякої. Здається, там хтось пiрнув саме -- не можна ж стрибати!

Тато уважно подивився у воду, потiм на мене.

-- Тепер стрибай! -- наказав вiн.

Я обережно нахилився, але не стрибнув. В цю мить тато вхопив мене за кiсточки i пiдняв у повiтря. У нього великi дужi руки.

-- Нi... -- тiльки й встиг я крикнути, але критичний момент минув, i я плюснувся у воду. А що я не випростався в польотi, то впав, мабуть, як дошка. А знизу саме виринав якийсь чоловiк. Того не бажаючи, я добряче штовхнув його в бiк.

Потираючи живiт, я швидко лiз драбиною на вишку i чув позаду могутнє сопiння. Той чоловiк, якого я ненароком штовхнув, був обурений i гнався за мною. Я сховався за тата.

-- Ах ти ж, телепню! Я тобi дам.

-- Спокiйно, нiхто тут нiкому не дасть.

-- Слухайте, -- почав той чоловiк. Тепер я помiтив, який вiн гладкий. -- Хiба ви не бачили, як цей хлопець топтався по менi?

-- Такий малий хлопець? Не смiшiть, -- цiлком правильно заперечив тато.

-- Ах так? -- не вгамовувався гладкий чоловiк. -- Не втручайтесь у чужi справи!

-- Нi, це моя справа, -- вiдказав тато. I я так вважав. Зрештою, це ж вiн мене кинув.

Гладкий чоловiк хотiв обiйти тата.