Альфонс Циттербаке (на украинском языке)   ::   Гольц-Баумерт Герхард

Може, люди, що знизу дивитимуться на нас, нiчого не помiтять.

Всi три дiдусi подивилися на мене.

-- А як пiдiймаються на башту? -- поцiкавився я (у мене ж вiд висоти наморочиться голова).

-- Як? Що за дурнi питання! Звiсно ж, по дерев'яних сходах! -сердито сказав мiй дiдусь i сьорбнув грогу[*] iз склянки. Однак пропозицiя дiдуся Поллiха йому начебто сподобалася, бо вiн покликав мене: [* Грог -- напiй iз рому чи коньяку та окропу з цукром.]

-- А пiдiйди-но сюди!

Я пiдiйшов i став поруч нього. Ще трохи, i я дожену його зростом (бабуся ж значно вища за дiдуся). Обiзвався дiдусь Мюркельмайер:

-- Отже, вирiшили. Менi теж подобається такий вихiд iз становища. Альфонс iз тромбоном стане бiля нас, а ми гратимемо. Тодi буде вже без десяти хвилин дванадцята, i люди не роздивляться, хто там стоїть на баштi.

Бiльше вони зi мною не стали розмовляти, а я не зважився сказати, що у мене вiд висоти паморочиться голова.

Настав новорiчний вечiр. Моя бабуся вкотре умовляла трьох дiдусiв:

-- Ви мов дiти. Облиште хоч раз своє грання...

А менi сказала:

-- Альфонсе, ти щось дуже блiдий.

Але я мовчки влiз у дiдусiв кожух, натяг на вуха його шапку, вiд чого удвiчi поважчав, i пiшов iз дiдусями Мюркельмайєром та Поллiхом до ратушi. Мiй дiдусь стояв бiля вiкна i дивився нам услiд. Його шия, вуха i нiс були вкутанi у величезну вовняну шаль.

Як стали пiдiйматися сходами, дiдусь Поллiх, узяв у мене тромбона, а менi дав рiжка. Але навiть iз рiжком я зумiв зачепитися за поруччя.