Дивовижни пригоди капитана мижзоряного плавання Небрехи (на украинском языке)   ::   Ячейкин Юрий

Ми з Азимутом встигали почути лише незрозумiлi уривки привiтання, коли промовець на якусь секунду приземлявся на трибуну пiсля своух карколомних стрибкiв:

- ...ланети стриб...

- ...сторична подi...

- ...ершим внеском!..

- як той казав...

А що саме той казав, чули вже птахи. Так, нелегке це дiло порозумiтися зi свiженькою цивiлiзацiсю.

Можливо, iнший на мосму мiсцi розгубився б, а я - нi, обмiркував наше скрутне становище i, зрозумiло, дав конструктивну раду. Вона була така проста, що я навiть не мiг зрозумiти, як ранiше не спала менi на думку. Щоб почути промовця, треба просто стрибати разом з ним! Але й тут були своу труднощi. Який, скажiмо, з мене стрибун, коли я вже не одно-десять лiт рипiв на протезi? Та й Азимут нiколи не захоплювався легкоатлетичними вправами, i йому важко було б змагатися з легким i досвiдченим промовцем.

Тiльки землянська технiка могла стати нам у пригодi. Я нашвидкуруч змонтував бiля трибуни прилад, добре вiдомий на Землi усiм дiтям i цирковим акробатам: винiс iз коробки дубову колоду (знасте, в далеких мандрах присмно було сiсти на неу, згадати тихий вечiр i, як вдома, посмоктати люльку), поклав упоперек колоди пружну нейлонову дошку, i вийшов цiлком пристойний трамплiн. Я й кажу штурмановi:

- Доведеться тобi, Азимуте, оволодiти спецiальнiстю тлумача, iнакше ми з тубiльцями не домовимося. Ставай на отой кiнець дошки, я тебе до промовця пiдкидатиму. Все, що почусш угорi, намотуй на вус, потiм менi розмотасш...

Азимут хлопець слухняний, розумiс, що нiчого лихого я не запропоную.