Дивовижни пригоди капитана мижзоряного плавання Небрехи (на украинском языке)   ::   Ячейкин Юрий

Вiн, не вагаючись анi секунди, виконав мiй, як потiм виявилося, фатальний наказ.

Але, знасте, спочатку ладилося. Вага у мене таки пристойна, я б нiвроку i бегемота середнiх габаритiв пiдкинув, i тому, коли я хвацько скочив на вiльний кiнець дошки, Азимут полинув угору, як жайворонок.

Та наслiдки нашоу акробатики були просто трагiчнi. Ледве Азимут зробив свос незграбне сальто-мортале, як тубiльцi захоплено заревли i у захватi всi як один пiдстрибнули аж пiд зорi. От би нашим тренерам на це подивитися!

Так от. Пострибали вони вiд радостi, а потiм схопили мого штурмана за руки, за ноги... Я думав, його знову пiдкидатимуть, та вийшло гiрше. Азимута на руках принесли до якоусь величезноу дiрки i пiд схвальне ревище збудженоу юрми кинули туди. Азимут грудьми розiрвав якусь стрiчку i з жалiбним зойком шугонув у безодню. "Все, пропав штурман!" - думаю я, а сам кульгаю поближче до ракети. Коли бачу, слiдом за Азимутом з щасливим вереском сторчака кинулося у ту велетенську дiру з пiвста тубiльцiв!

"Тисяча астероудiв! - жахнувся я. - Куди ми потрапили? Невже на планету веселих самогубцiв?"

Та менi не дали довго мiркувати над цiсю похмурою проблемою. Одним стрибком збуджена юрба опинилася коло мене, сотнями рук вп'ялася в мос тiло i, хоч як я боронився, понесла до величезноу дiри. Розгойдали i пiд бурхливi оплески присутнiх кинули. Кинули, та в бiдi не покинули! Всi з радiстю пожертвували своум життям i нескiнченною вервечкою почали самовiддано стрибати слiдом за мною у чорну безодню.