JК
Трохи питьми :: Дереш Любко
Страница: 134 из 307Шо кому не хавається, втого і проблеми. Хтось іде купатися на водоспад? Скупнемся, а там буде видно.
Але дівчата сидять, загіпнотизовані осідаючим жаром суперечки.
«Навіть уявлення не маю, ким тут хто є насправді…»
Віка, стара моя знайома Віка, відгукується йти зі мною. Лорна теж хоче на водоспад. Йостек киває: так, звичайно – і, погано вдаючи, ніби нічого не сталося, лізе в намет по рушник. Лорна скинула пуховик – ходить із цигаркою в руці, зиркає бісівськими очицями.
«Навіть уявлення не маю, ким тут хто є насправді…»
Лорна дивиться на Йостека (той підкреслено не бачить нікого, протирає окуляри) з насмішкуватою цікавістю. У неї вперше помічається хороший настрій. Вона підживлюється суперечками.
«…а кого із себе корчить».
Алік бурмоче, що піде в ліс, назбирає дрівець. Намагається дивитися повз тебе або в керунку дерев. Мовляв, справді, такий, знаєте, ліс цікавий, давно вже мріяв піти туди по хмиз. Після такої догани з боку Йостека мені й самому було б незатишно.
Лорна кличе Жанну йти з нами. Жанна ламається, як цілка. Саме так і не інакше: ламається, як цілка, я в тому ділі розбираюсь.
Врешті мені обридає дивитися на церемонію упрошування, я просто піддаюся імпульсу й збігаю донизу. За спиною Віка гукає зачекати її, але ноги несуть мене на якийсь фігвам, оббігаю його, перескакую через рівчак і, віддихуючись, озираюся. Збігає Віка. Бадьорим кроком скачуть Лорна, Йостек і Жанна.
Яке все-таки чудове місце – Шипіт.
Але дівчата сидять, загіпнотизовані осідаючим жаром суперечки.
«Навіть уявлення не маю, ким тут хто є насправді…»
Віка, стара моя знайома Віка, відгукується йти зі мною. Лорна теж хоче на водоспад. Йостек киває: так, звичайно – і, погано вдаючи, ніби нічого не сталося, лізе в намет по рушник. Лорна скинула пуховик – ходить із цигаркою в руці, зиркає бісівськими очицями.
«Навіть уявлення не маю, ким тут хто є насправді…»
Лорна дивиться на Йостека (той підкреслено не бачить нікого, протирає окуляри) з насмішкуватою цікавістю. У неї вперше помічається хороший настрій. Вона підживлюється суперечками.
«…а кого із себе корчить».
Алік бурмоче, що піде в ліс, назбирає дрівець. Намагається дивитися повз тебе або в керунку дерев. Мовляв, справді, такий, знаєте, ліс цікавий, давно вже мріяв піти туди по хмиз. Після такої догани з боку Йостека мені й самому було б незатишно.
Лорна кличе Жанну йти з нами. Жанна ламається, як цілка. Саме так і не інакше: ламається, як цілка, я в тому ділі розбираюсь.
Врешті мені обридає дивитися на церемонію упрошування, я просто піддаюся імпульсу й збігаю донизу. За спиною Віка гукає зачекати її, але ноги несуть мене на якийсь фігвам, оббігаю його, перескакую через рівчак і, віддихуючись, озираюся. Збігає Віка. Бадьорим кроком скачуть Лорна, Йостек і Жанна.
Яке все-таки чудове місце – Шипіт.