Страница:
140 из 307
– Зубастік, це руна якась, та? Я знаю,ця руна значить нещастя!
– Ні, це просто хрестик, – пояснює Алік. – Що ж, Віка, ти не передумала?
Віка сідає на землю і думає. Раніше я не бачив, аби люди, для того щоб подумати, так конкретно діяли. Віка тре чоло, і я знаю, що так вона думає.
– Ну, я готова. Напевно. Тобто напевно, точно готова.
– Напевно чи точно?
– Напевно, та. Я не знаю… Та.
Віка трохи стривожена, вона роззирається навкруги і вдивляється напружено в постаті людей унизу.
Алік розсаджує нас на невитоптаній траві неподалік від наметів і примовляє:
– Ви будете спостерігати за тим, що відбувається. Ви – не просто глядачі. Ви невід'ємна частина містерії. З вами теж буде відбуватися подорож. І з Йостековою душею теж, – каже Алік тихо, ніби по секрету. – Його душа зараз теж тут, хоч він і не показує виду. – Алік підморгує. – Герман, принеси якісь дві миски. І пляшку з водою візьмеш? Дівчата, дайте мені закурити.
Коли я повертаюся, Алік сидить по-турецьки з незапаленою «Примою» без фільтра. Навпроти нього Віка. Теж із цигаркою. Сідаю біля дівчат. Віка знервована, погойдується взад-уперед, тре пальці, тре шию під нашийником. Кидає погляди на мене, але щось пригадує собі й відводить очі. Алік закурює сигарету. Він розслаблений.
– Як тебе звати повністю?
– Хантирбиєва Вікторія Миколаївна.
– А церковне ім'я маєш?
– Віра.
– Віра – гарне ім'я. Віра допомагає людині жити.
|< Пред. 138 139 140 141 142 След. >|