Страница:
158 из 307
Входимо на територію «панків».
– Панки хой! – каже хтось із темряви і простягає руку. Я потискаю її.
Біля вогню, на ковбицях, сидять підлітки років так п'ятнад-цяти-шістнадцяти. Один навіть читає книжку. Пробую розгледіти назву – «Культ» Любка Дереша.
Всі панки якісь щуплі та заморені, наче цілими днями тільки те й роблять, що бухають і трахаються.
Втім, дівчат не видно.
– У вас дівчат немає? – з ходу питаю першого, котрий подав мені руку. Руку я потис, але відповіді на запитання не отримав. Той, що читає книжку, сперши підборіддя на долоню, з деякою затримкою (добивав речення) підняв погляд і мовчки похитав головою.
Я продовжую потискання панківських рук – всього-то сім чоловік. Останній, хто простягнув мені руку – жертва дня. Смаглявий гостроносий хлопчисько з перемотаною бинтом головою, схожий на щойно з фронту госпіталізованого Піноккіо.
– А чого так? – доколупуюся я. – Чого дівчат немає? Мужики ви чи не мужики?
– Та, блядь, – «Піноккіо» махає рукою: мовляв, гори воно все синім полум'ям.
Із Вікою тут, здається, усі вже знайомі. її зустрічають жваво, це ж бо вона бинтувала пораненого. Хлопчаки наввипередки вправляються в галантності – коли до Віки долучаються Лорна і Жанна, троє панків, що сиділи на ковбицях, зриваються, пропонуючи дамам місця. Особливо обхідливо хухають на Лорну. їй дісталося поліно, сидіння якого пом'якшене складеним учетверо светром.
|< Пред. 156 157 158 159 160 След. >|