Страница:
168 из 307
Скидає і шкарпетки…
– Герман, можна поцікавитись, що ти робиш?
…і байкерську шкірянку з ланцюжками, і футболку…
– Я знайшов…
Скидає штани.
– Я знайшов… – відповідає він мені, намагаючись зберегти рівновагу на одній нозі, поки скидає з себе труси. – Знайшов для себе вихід.
Тепер він повністю голий. Герман підкладає у вогонь іще пару гілок, і полум'я спалахує новим жарким життям. Кілька секунд, сперши руки в боки, Герман дивиться на багаття, а потім знову дивиться на мене своїм загадковим темним поглядом.
– Я знаю, що треба зробити, аби спокутувати вину, – і з цими словами він кидає у вогонь купу свого одягу, від чого ми на хвилину опиняємося майже у повній темряві. Але вогонь якимось дивом береться перетравлювати таку непросту їжу. При цім викидає клуби в'язкого диму.
Алік весь цей час мовчить, він сперся на свій дрючок підборіддям і дивиться, як полум'я поступово поїдає важкі нічні делікатеси. Герман, блимаючи прутнем, перегортає одежу у вогні довгою палицею.
– На, це тобі, – він кидає шкірянку в Аліка, й та, брязкаючи металевими кліпсами, падає на землю поруч.
Тільки я, здається, не розумію нічого.
– Ти можеш нормально пояснити, що ти витворяєш?
Герман розвертається до мене.
– Я йду в гори. Сам. Голий і босий. Це буде тривати десять днів.
– Одинадцять буде краще, – не відриваючись від дрючка, не розтуляючи рота, не відводячи очей від вогню, кидає Алік. – Для шамана має значення число «одинадцять».
– Але навіщо?!!
– Вмирати. Якщо природа захоче, за цей час вона встигне забрати мене.
|< Пред. 166 167 168 169 170 След. >|