JК
Трохи питьми :: Дереш Любко
Страница: 169 из 307І це буде моя пожертва. Якщо природа захоче мене відпустити, вона дасть мені їжу і воду. І тоді це теж буде розплатою за всі мої гріхи. Можливо, мене розтерзають друзі-вовки, до яких я зараз піду. Можливо, я здохну із холоду. Але я це зроблю. Аріведерчі, дорогі мої.
– Аріведерчі, брате-шамане, – каже Алік і піднімає руку на прощання. – Яку тобі станцювати пісню на прощання?
– Ей, ви шо?Люди! – озиваюся я. – Ви шо, подуріли?
Герман дивиться на Аліка.
– Станцюймо на прощання щось веселе, іде? Наприклад, «Кукареллу».
– Афрік Сімон? Хо-хо, моя молодість!
– Так, Афрік Сімон, «Кукарелла».
– Та, бляха-муха, шо ж ви робите?! Алік? Герман? Ви чого?
– Починай, батьку, – каже Герман.
Я з відвислою щелепою спостерігаю, як Алік спинається на рівні ноги і раптом, приплескуючи й притоптуючи, починає видавати ротом дивні звуки.
На свій жах я ще й впізнаю цю дебільну пісеньку – амана кукарепла, чи як її. І тут починає приспівувати Герман, пританцьовуючи:
– Мулюнді ва мюланді, хафа-нана! Амана кукарелла, ша-ла-ла-ла!
На мене нападає істерика. Двоє дорослих чоловіків, пристрибуючи, притопуючи, танцюють довкруж вогнища, мов дикі.
– Стійте! Не робіть цього! Так же не можна!
Та вони танцюють з дедалі більшим завзяттям. Мені здається, якісь невидимі глядачі підтримують їх.
– Аріведерчі, брате-шамане, – каже Алік і піднімає руку на прощання. – Яку тобі станцювати пісню на прощання?
– Ей, ви шо?Люди! – озиваюся я. – Ви шо, подуріли?
Герман дивиться на Аліка.
– Станцюймо на прощання щось веселе, іде? Наприклад, «Кукареллу».
– Афрік Сімон? Хо-хо, моя молодість!
– Так, Афрік Сімон, «Кукарелла».
– Та, бляха-муха, шо ж ви робите?! Алік? Герман? Ви чого?
– Починай, батьку, – каже Герман.
Я з відвислою щелепою спостерігаю, як Алік спинається на рівні ноги і раптом, приплескуючи й притоптуючи, починає видавати ротом дивні звуки.
На свій жах я ще й впізнаю цю дебільну пісеньку – амана кукарепла, чи як її. І тут починає приспівувати Герман, пританцьовуючи:
– Мулюнді ва мюланді, хафа-нана! Амана кукарелла, ша-ла-ла-ла!
На мене нападає істерика. Двоє дорослих чоловіків, пристрибуючи, притопуючи, танцюють довкруж вогнища, мов дикі.
– Стійте! Не робіть цього! Так же не можна!
Та вони танцюють з дедалі більшим завзяттям. Мені здається, якісь невидимі глядачі підтримують їх.