Страница:
222 из 307
Вона відчула, що я була несправжньою в своєму недоречному кокетстві. А коли я повелася спонтанно, послала її, вона вибачила мені. Тому я знову подумки настроювала себе бути відвертою, без штучності. По-справжньому і глибоко.
Однак мені хотілося, щоб не я одна була такою відкритою. Я хотіла, щоби ми з Лорною могли спілкуватися нарівні. Коли ми сіли пити каву, я попросила її:
– Розкажи мені про своїх дівчат. Йостек казав, у тебе їх було кілька.
Але Лорна була якась не та. Вона тільки махнула рукою і скривила міну, буркнувши:
– Не хочу.
Щось її турбувало, вона ніби дослухалася до чогось…
Коли я почула, як у коридорі скрипнув паркет, мені по шкірі продер мороз. Стало лячно. Лорна дивилася на двері в коридор. Здавалося, її вуха ворушаться майже так само, як у кота, що насторожено вдивлявся туди ж.
Тепер скрипнув паркет у сусідній кімнаті. Там хтось був.
З крана дзюрчала вода. Я його швидко закрутила. Прибрала гучність у магнітофоні й стала прислухатися, чи не почується той звук знову. Лорна дивилася тепер на мене.
– Хто там у тебе? – спитала я, відчуваючи, як наростає в грудях страх.
Лорна мовчала.
У квартирі ще більше потемніло, стало майже так сутінково, як буває, коли от-от знепритомнієш.
Знову щось шаркнуло в кімнаті за стіною і скрипнула підлога.
– Це миші в тебе… – почала я з полегшенням, аж коли знову рипнуло, на цей раз твердо. Як від поступу важкого чоловіка. У мене заворушилося волосся.
|< Пред. 220 221 222 223 224 След. >|