Страница:
224 из 307
– То було… кгм… йобане чмо, – відповіла вона, копіюючи мою хрипоту, і ми розреготалися. – Будеш кетамін? В мене є.
– Може, не треба нині? – несміливо попросилася я.
– Як хочеш, – відповіла Лорна збайдужілим тоном, наче я вмить стала для неї безінтересною.
Її синьо-зелене обличчя наштовхнуло мене на висновок, що з часу, як її маму поклали в лікарню, Лорна собі в кетаміні не відмовляла. Того вечора вона більше про кетамін не згадувала і, слава Богу, без мене колотися не збиралась.
– Не колися більше, – сказала я їй того вечора. – Тобі це не потрібно.
– Це не твоя справа, – відрубала вона. – Розкажи мені про Йостека. Тобі подобалося з ним трахатись? Як ви з ним це робили?
Мені здавалося несправедливим, що я повинна вивертати душу, а Лорна нічим не ділиться. Я знову спробувала повернути нас до якогось паритету.
– Я розкажу. Але ти мені теж мусиш щось розказати.
На що Лорна відповіла:
– Ти торгуєшся. Ти хочеш бути щирою в обмін на щось. Ти корислива брехуха, Жанка. Коли прийде момент, я буду щирою, як ніхто на цій планеті, обіцяю тобі. Від моєї правдивості роздеруться небеса.
– Я, може, теж буду щирою, коли прийде момент, а не коли хтось буде просити.
– От зараз ти вже лукавиш. Ти не будеш щирою.
– Звідки ти знаєш? – мене її впевненість напрягла.
– Бо ти не вмієш бути щирою. Тобі треба вчитися біля мене. Я вмію. І коли прийде момент, спонтанний момент, я буду щирою. А ти в цей момент будеш із пальцем в жопі.
|< Пред. 222 223 224 225 226 След. >|