Страница:
47 из 307
Ти вмієш на гітарі грати?
– Ні, а ти?
– Трохи вмію. – Віка вдає, наче б'є по струнах і реве: – «3-закуріла дєвачка-а-а! І зас-снула п'яная-а-а-а!»
– Круто, – гмикаю я. – Заграєш її мені повністю, добре?
Допивши каву, відчуваю, як у горлі, мов гіркий лотос, розпускається кавовий присмак. Віка стискає зубами цигарку і захоплено вдає, буцім грає на гітарі. Волосся скаче по її вовчому обличчю. З жахом усвідомлюю, що біля мене справді сидить вовк у людській подобі, а в його лапах блищить на сонці стара гітара. Ой.
– Слухай, – витягую себе назовні, і знову бачу Віку. – А це ж сьогодні відкриття? Так?
– Та! Сьогодні Івана Купала. Буде великий вогонь, всі будуть на гітарах грати, співати будуть!… Ми минулого року з Вітасом на відкриття не попали, нас в електричці мєнти хапанули.
– А це чого?
– Та… Вітас кумарився, приставав до пасажирів. Але ми потім доїхали сюда на попутках. Розказують, дуже весело було, якісь придурки навіть кетамін привезли.
– Он як… Ну гаразд. Ідемо до тернопільських.
Я ховаю черевики до намету (мало що), й удвох набосяка збігаємо вниз.
Скоро переходимо на крок. Віка чогось корчить міни, зітхає. Мовби під імпульсом (а насправді після чималих вагань), вона озивається:
– От ми йдемо зараз до тернопільських, та?
– Ну, напевне…
– То ти знаєш, ти так дуже близько до мене не сідай… Ну, і роби вигляд, ніби ми не дуже знайомі.
Роблю натомість вигляд радше здивований.
|< Пред. 45 46 47 48 49 След. >|