Сад божественних писень   ::   Сковорода Григорій Савович

«Буває, дорога людинi здається простою, та кiнець iї - стежка до смертi» (Пpипoвicтi) [221] .

Розпошир у даль зiр i розум летючий

I кiнець останнiй поминай

Bcix твoix справ, в яку цiль стрiла улучить,

Спостерiгши бажань власних край.

На яких речах будинок поклав:

Коли камiнь, стоятиме дiм,

Як пiсок пiд ним, то б як не стояв,

Розметнеться за вiтром сухим.

Всяка плоть - пісок той, як мирськая слава,

А жадоба омерзить те, знай,

Полюби шлях вузький, утікай од орави,

Візьми Бога з Давидом ти пай [222] .

Коли треба все ж вернути в Сіон [223] ,

То спускатись у світ не cпішiм,

Шлях нелегкий у Ієрихон [224] ,

Живи в граді, що мати усім.

Як пустився бува у ці ти дороги,

Бог твій шлях перепинить завжди,

Бо як ступлять раз у те прірвисько ноги,

Розум може не стримать біди.

Ну а ти, який дух той же єси,

I число твоїх не витече літ,

Дух розбійництва ти в нас переміси!

Хай буря твою розірве сіть!



Пісня 23-тя

Із цього: «Зникають у мapнoтi дні» [231] . «Час відкупу... Відступіть i зрозумійте».

Ми тебе зовем марнуем,

О життя щасливий час!

Мов тягар на спині, чуєм,

Тратим марно повсякчас!

Наче прожитий час та й вернеться назад,

Наче ріки до своіх повернуться струмків,

Наче зможем життю хоч би piк ще додать,

Мов з безмежних життя в нас складається днів.