Сад божественних писень   ::   Сковорода Григорій Савович

Життя ти, - Христе, за мене вмер теж!

Мав початки дати швидко

Лiт моїх, а дав послiдки,

Зiтри серця твердiсть, вогню пали щедрicть;

На смерть марнотi i злому в життi

Живу тобi, мiй свiт!

Коли ж вiд грiхiв воскресну, вдягну я плоть небесну,

Ти в менi - в тобi вселюся

I солодкого нап'юся,

3 тобою в бесiдi, з тобою в совiтi,

Сонце зайде, сонце зiйде -

Це вiк злотих лiт!



Пісня 2-га

Iз цього зерна: «Що на землi ти зв'яжеш, те зв'язане буде на нeбi» [2] .

Залиш, о дух мiй, скоро всi землянiї мiста!

Зiйди, мiй душе, в гори, де правда живе свята,

Спокiй де, тишина царюють з вiдвiчних лiт,

Країна де вабна, де неприступний є свiт.

Залиш печалi свiту и марнотнiсть мирських дiянь!

Щоб в небо возлетiти, хоч на хвилю чистий стань!

Де Господь Яковий [3] є, де невечiрня зоря,

Ангелiв рiд встає - вид його священний зрять.

Це сiлоамськi води! [4] 3 очей полуду омий,

Тут тiло змить нагода - до небес лети мерщiй!

Бо серцем хто брудний, не може Бога уздрiть

И до мiсць отих земний не здолає долетiтъ.

А душу лиш тiлесним не можна задовольнить,

Вона лише небесним смуток хоче наситить,

Як в море рiчка мчить, так сталь до магнiту пливе,

До гip вогонь тремтить, так дух до Бога зiр рве.

Кинь свiт цей злотворний. Вiн завжди є темний ад.

Хай летить геть ворог чорний, в горнiй пiдiймися град.

Хоч по землi йдеш ти, поселись на небесах,

Павло так вчить святий [5] тебе в чистих словесах.

Спiши на вiчну радiсть, крильми розуму вдягнись,

Ти там обновиш радicть, як орел, пiдеш у вись.

О триблаженна стать! А найбiльше словеса!

Їх-бо в розум може взять, хто побув у небесах.



Пісня 3-тя

Iз цього сiменi. «Нехай земля вродить траву, ярину» [6] .