JК
Суперклей Христофора Тюлькина, або Вас викрито - здавайтесь! (на украинском языке) :: Костецкий Анатолий
Страница: 66 из 82Ви приносите клей, весь, до крапельки, а я грошi! -- I вони вдарили по руках, обоє вкрай задоволенi собою.
У цю мить з пiдвiконня за їхнiми спинами знявся горобець, який тихо сидiв пiд час усiєї розмови дiлкiв, i полетiв на розшуки лейтенанта Євдокименка...
Роздiл тринадцятий
БЕГЕМОТ У ПАСТЦI
Хiба можна собi уявити хлопця, котрий спокiйнiсiнько десь сидiв би, коли навкруги таке дiється? Тож не дивно, що Христофор, Васько та Бевзь -- пробачте! -- Семен досить скоро почали непокоїтись.
-- I скiльки можна чекати отого вашого Бублика? -- першим не витримав Семен. -- Сидиш отут, скнiєш, а там, може, свiт перевертається!
-- I не кажи! -- зiтхнув Христофор.
-- Нема чого тут стирчати. Давайте хоч до печери збiгаємо! -запропонував Васько.
-- Навiщо? -- здивувався Семен.
-- А туди зараз може навiдатися хтось iз твоєї компанiї.
-- По-перше, -- образився Семен, -- вони менi вже бiльше не компанiя! А по-друге, що їм там робити?
-- Та хоча б випити, адже там горiлка, -- пояснив досвiдчений Васько.
-- Щось у цьому є, -- пiдтримав друга Христофор, а Семен лише захоплено глянув на Васька: диви, який малий, а метикований.
Невдовзi хлопцi вже сидiли в густому чагарнику неподалiк вiд печери. Сидiти мовчки, без жодного руху було страшенно важко: то спина починала свербiти, то в носi лоскотало, аж сльози наверталися. Та хлопцi мужньо терпiли все, аби не викрити себе.
У цю мить з пiдвiконня за їхнiми спинами знявся горобець, який тихо сидiв пiд час усiєї розмови дiлкiв, i полетiв на розшуки лейтенанта Євдокименка...
Роздiл тринадцятий
БЕГЕМОТ У ПАСТЦI
Хiба можна собi уявити хлопця, котрий спокiйнiсiнько десь сидiв би, коли навкруги таке дiється? Тож не дивно, що Христофор, Васько та Бевзь -- пробачте! -- Семен досить скоро почали непокоїтись.
-- I скiльки можна чекати отого вашого Бублика? -- першим не витримав Семен. -- Сидиш отут, скнiєш, а там, може, свiт перевертається!
-- I не кажи! -- зiтхнув Христофор.
-- Нема чого тут стирчати. Давайте хоч до печери збiгаємо! -запропонував Васько.
-- Навiщо? -- здивувався Семен.
-- А туди зараз може навiдатися хтось iз твоєї компанiї.
-- По-перше, -- образився Семен, -- вони менi вже бiльше не компанiя! А по-друге, що їм там робити?
-- Та хоча б випити, адже там горiлка, -- пояснив досвiдчений Васько.
-- Щось у цьому є, -- пiдтримав друга Христофор, а Семен лише захоплено глянув на Васька: диви, який малий, а метикований.
Невдовзi хлопцi вже сидiли в густому чагарнику неподалiк вiд печери. Сидiти мовчки, без жодного руху було страшенно важко: то спина починала свербiти, то в носi лоскотало, аж сльози наверталися. Та хлопцi мужньо терпiли все, аби не викрити себе.