Все - як насправди (на украинском языке)   ::   Костецкий Анатолий

-- Що ж, -- погодився я, -- пиши, але тiльки не треба згадувати про мене, та й прiзвище штурмана краще якось помiняти: ще прочитає про себе та розсердиться!

I от у 1719 роцi я отримав поштою вiд Данiеля Дефо книгу, що називалася "Життя й незвичайнi пригоди Робiнзона Крузо, моряка з Йорку. Написано ним самим".

Як бачите, Данiель дотримав свого слова: не назвав мене, змiнив прiзвище Селькирка та й свого прiзвища теж не поставив на обкладинцi, бо був таким же скромним, як i я.

Годi й казати, яку популярнiсть вiдразу здобула ця книга, її читають iз захопленням i досi, хоча майже нiхто не знає, що ця книга з'явилася завдяки менi. Та колись усе з'ясується, i мої заслуги перед лiтературою визнають нащадки!..

Дiдок закiнчив читати, згорнув зошита й засунув його за ремiнець.

-- Блискуче! -- захоплено вигукнув слiдчий, а Сергiй з Олегом щосили зааплодували.

Дiма зашарiвся вiд такого щирого захоплення слухачiв i пробурмотiв:

-- Це -- що! Це так, дрiбничка. От послухайте ще, як я пiратiв перемiг, -- i розгорнув був зошит iзнову, та в цю мить шофер гукнув вiд машини:

-- Товаришу лейтенант! Можна рушати!

-- По конях! -- скомандував лейтенант Пчiлка -- i всi побiгли до машини. Та раптом iз лiсу з пронизливим скавучанням вискочив Бурчик, про якого всi навiть i думати забули, й почав смикати лейтенанта за штани.

-- Чого тобi? -- здивувався слiдчий. -- Злякав хто?

Цуцик не вiдставав. Вiн крутив хвостом i тягнув лейтенанта в лiс. I тут слiдчого осяяв здогад: напевне, цуцик щось знайшов!

-- За мною! -- скомандував лейтенант Пчiлка. -- Вперед! -- i перший припустив за Бурчиком, котрий стрiлою мчав попереду, все далi й далi в хащi.

Аж ось вiн стрибнув пiд розлогий лiщиновий кущ -- i заскавчав.