Все - як насправди (на украинском языке)   ::   Костецкий Анатолий

Там, на пружному зеленому моховi, лежала обiдрана, розпатлана й украй знесилена Вiкторiя Птурська!

-- Вiто! -- перший кинувся до неї Сергiй. -- Що з тобою?!

Вiтка повiльно розтулила очi й, побачивши над собою знайоме обличчя Кудлика, щасливо посмiхнулась:

-- Я вдома!..

Лейтенант Пчiлка пiдняв слабеньку Вiту на руки й вiднiс у машину. Там дав їй ковтнути води з фляги й, коли Вiта зовсiм оговталася, спитав:

-- Як ти сюди потрапила?

Птурська, голосно схлипуючи та здригаючись усiм тiлом, розповiла їм про свої пригоди.

Слухаючи її, Дiма винувато клiпав очима й голосно шморгав носом, хоч вiд його нежитю не зосталося й слiду. А коли Вiта скiнчила, вiн зiтхнув i промовив:

-- Вибач менi, це я вiдправив тебе в Навпакинiю...

Вiта звела на нього великi очi, здивовано оглянула маленького дiдка, якого досi не помiчала, i раптом усмiхнулась:

-- Що ж, дякую вам за це! Тепер я зовсiм-зовсiм iнша!

Олеговi й Сергiю подих перехопило вiд подиву: Вiтка _бачила_ Дiму! I взагалi, як вiдзначив для себе Сергiй, вона й справдi стала зовсiм iншою: тихою, лагiдною, усмiхненою. А ще вiн помiтив, що Вiта зовсiм не руда, а золотоволоса, що її кирпатий носик насправдi страшенно симпатичний i що в неї такi великi й синi-синi очi!

-- Ну, хлопцi, час додому! -- звелiв лейтенант Пчiлка. Машина розвернулася й помчала назад.

Коли виїхали на шосе, Дiма чомусь почав крутити навсiбiч головою, соватись на мiсцi й раптом попросив зупинитися.

-- Для чого? -- здивувався лейтенант.