Хочу литати ! (на украинском языке)   ::   Костецкий Анатолий

Ми запрошували гратисяй Володьку: з нього був неабиякий розбiяка, принаймнi, так хвацько свистiти й гоготiти, як вiн, не вмiв нiхто. I кiнчалися нашi бойовиська в садку теперiшнього нового сусiда. А як вiн тепер поставиться до цього? До того ж, як я вже казав, i наша липа, де ми любили посидiти, росла в кiнцi провулка, майже пiд вiкнами сусiда.

-- Справдi проблема! -- погодився Iгор.

-- Треба пiти до сусiда, -- сказала Наталка, -- i попросити дозволу.

-- А як iз ним говорити? -- поспитав я. -- Ти ж бачила, який вiн!

-- Та чого там! -- перебив мене Борис. -- Людина як людина, трохи, правда, нервова, але ж нове мiсце! Гадаю, треба йти до нього зараз же. А розмову беру на себе!

З Борькою ми вiдразу погодились: говорити з дорослими вiн умiв! На уроках, коли хтось чогось не знав i його могли викликати, Борис завжди виручав. Вiн умiв так хитро й таким щирим голосом задавати вчителям питання, влучаючи в їхнього "конька", що тi й не помiчали, як потрапляли йому на гачок. А коли спохоплювались -- урок уже кiнчався.

Ми вибрались на вулицю й гайнули до сусiднього будинку.

5

Подзвонили у дверi. Нiхто не вiдгукнувся. Ми оглянули будиночок i побачили: крайнє вiкно, щiльно запнуте цупкою сiрою фiранкою, вiдчинене. Отже, вдома хтось є.

-- Нащо та фiранка? -- здивувалась Наталка. -- Крiзь неї ж повiтря не проходить.

-- Дзвони, Толику, ще! -- наказав Iгор, i я вдруге натис на кнопку.

-- Чого треба? -- раптово долинуло з вiкна.