Хочу литати ! (на украинском языке)   ::   Костецкий Анатолий

-- Зачекати не можете?!

Роздратований голос пролунав так рiзко, що горобцi лякливо шугонули з вишень, позбивавши чимало цвiту, а ми розгубилися.

-- А може, ну його?.. -- поспитав обережно Борька.

У цю мить сiра фiранка вiдсунулась, i у вiкнi з'явилося розлючене обличчя. Помiтивши нас, дiд несподiвано розтяг рота у привiтнiй, на його думку, посмiшцi й гукнув:

-- А, це ви, сусiдоньки любесенькi! Заждiть хвилечку -- я ось-ось!..

Голова зникла за фiранкою, в кiмнатi щось забрязкало, задзенькало -- i на порозi з'явився сусiд iз широко розставленими руками.

-- Заходьте, дiточки дорогесенькi, завiтайте до старенького самотнього дiдуганчика!

Щось у його привiтностi здалося менi пiдозрiлим. Не так, видать, i радiв дiд, як удавав; особливо ж, коли пригадати, як вiн зустрiв нас удень. Але вертати було пiзно: ми зайшли.

-- Проходьте, гостоньки, до кухоньки, -- iшов попереду сусiд. -Сiдайте на стiльчики, я зараз чайчику вам...

Вiн був кинувся до плити, але Борька зупинив його.

-- Вибачайте, що турбуємо, але ми до вас у справi!

-- Анiскiлечки не турбуєте! -- заторохтiв дiдуган. -- Якi ж дiла можуть бути у старесенького пенсiонерчика? От у вас, розумiю, -- купа справ. Давайте, викладайте свою справоньку Капiтону Порфировичу, вiн допоможе!..

Так от як, виявляється, звуть нашого сусiда! Нарештi хоч про це дiзналися, а то ж питати -- незручно...

-- I все ж пробачте, що заважаємо, -- мовив Борис. -- Ви ж, здається, робите якiсь дослiди? Ми бачили, як ви пробiрки носили.