Енейда (Энеида)   ::   Котляревський Іван Петрович

Угодно, бачу, так богам!»

[78] Звелів носилки з верболозу

І з очерету балдахин

Зготовить тіла для виносу,

Щоб в них Паллант, Евандрів син,

Вельможна, панськая персона

Явилася перед Плутона

Не як абиякий харпак.

Жінки покійника обмили,

Нове убрання наложили,

Запхнули за щоку п’ятак.

[79] Як все уже було готово,

Тогді якийсь їх филозоп

Хотів сказать надгробне слово,

Та збився і почухав лоб;

Сказав: «Се мертвий і не дишеть,

Не видить, то єсть і не слишить,

Єй, єй! Уви! он мертв, амінь!»

Народ від річі умилився,

І гірко-гірко прослезився,

І мурмотав: «Паноче, згинь».

[80] Потім Палланта покадили,

К носилкам винесли надвір;

Під балдахином положили,

Еней тут убивавсь без мір.

Накривши гарним покривалом,

Либонь, тим самим одіялом,

Що од Дідони взяв Еней;

Взмостили воїни на плечі

І помаленьку, по-старечи

Несли в містечко Паллантей .

[81] Як вибрались на чисте поле,

Еней з покійником прощавсь,

Сказав: «О жизнь! бурливе море,

Хто цілий на тобі оставсь?

Прости, приятелю любезний,

Оддячу я за вид сей слезний,

І Турн получить з баришком».

Потім Палланту уклонився,

Облобизав і прослезився,

Додому почвалав тишком.