Меч Арея   ::   Билык Иван Иванович

— Тодi я вам не думу, а бувалину, –нарештi згодився гусляр. –Хочете?

— Хочемо.

— То слухайте. Про Київ город хочете чи про язву морову?

— Про Київ город.

— Нехай. Тож були собi мiж та жона й мали вони чотирьох дiтей: синiв Кия, Щека та Хорива й четверту доньку ясну –Либедицю. Коли отець їхнiй помирати здумав, то покликав до себе дiтей своїх та й рече: «Осе, дiти мої, прийшов мiй духодав. Не є в мене нiчого: нi золота, нi серебла, нi горючого каменю бурштину. Є у мене тiльки три гори плiшi. Мислив єсмь, як вас подiлити, й так дiлю: хто найвище стрибне, тому вищу гору вiддам, а хто нижче, тому нижчу».

Стрибнув молодший, Хорив, i доскочив коневi до стремена, й отець вiддав йому найнижчу гору. Стрибнув середульший i доскочив коневi до сiдла. Отець дав йому вищу гору.

Тодi стрибнув старiйший i перескочив коневi на той бiк. Отець i вiддав йому найбiльшу й найвищу гору. А четвертiй, сестрi, краснiй Либедi, нарiк воду й берег рiчки, що оббiгала всi три братнi гори.

Тож помер отець, а дiти зосталися жити там, де заповiв їм. Щек ловив звiра, бо був гострооким стрiльцем, Хорив хоронив землю роду, а найстарiйший брат, Кий, держав переправу на Залознiй путi через Почайну й Днiпро, де збиралися гостi з усiх чотирьох вiтрiв i звозили всякi добра, й скiт, i куни з усiх язик. Кий згородив город на горi своїй i княжив у родi своєму, й молодша браття соромилася й стидалася перед ним. Було то лiт тому триста, а може, й п'ятсот, а може, й тисячу.