Меч Арея   ::   Билык Иван Иванович

— Юрко?

— Так буде, –вiдповiв київський князь i знову почав ворожити на пiвнячiй головi, бо там усе сказано: й яким виросте новий княжич, i що робитиме, й скiльки перемог на ратному полi матиме за своє життя, й скiльки поразок.

Увечерi на горi княжого хорому зiбралася весела учта. Годой, спираючись на довгий меч, пiднявся й собi сходинами на другий поверх. У найбiльшiй княжiй свiтлицi сидiли всi значнi люди князiвства. Навiть челядникам i робам було виставлено в пiдклiтях кадь меду й кiлька дзбанiв сити.

Приїхав i тесть князя київського вруцький князь Воїбор. Старий надзвичайно тiшився, що його донька Русана дарує князевi тiльки чад можеського шибу. Добре випивши, вiн перекрикував усю весiльбу:

— А речи, княже: лiпа моя кров?

Богдан удоволено кивав головою й пив, i хоч настоянi меди не брали його, та настрiй мав добрий, веселий, бо таки можеське чадо двiчi пiдряд народити –неабияка достойнiсть, Києвому городовi треба можiв ратних, смiливих, i про се князь говорив того вечора не раз i не двiчi.

Годой не був п'яний, бо пив мало, вiв здалеку й нiколи не закiнчував своєї думки, Богдан же швидко розгадував його хитрощi, й се теж додавало настрою.

— Греки не познають нашу звитягу.

— Вони дають Великому князевi дань.

— То не з шани, княже. Лиш убояться мечiв наших.

— Слава й за те.

— Слава, та чи надовго? Вони гнусяться мм…

— Язичниками?

Годой, не знавши, як вимовити те слово, щоб не образити Богдана, тепер кивнув.