Страница:
128 из 587
— Дужчi?
— Дужчi смо, бо їхнi роби й челядники втiкають од них i бiжать до нас. Роб скiльки тягне? Десять гривен? Нашi роби висиджують на десять гривен – i вiльнi. Я садю його на землю, й вiн оре її, бо вiн уже є смерд. А грецькi роби? Роби суть –робами будуть i до скону. А з роба –скiльки єси вбив, стiльки й в'їхав. Чи так є?
— Так…–невпевнено вiдповiв Годой, ще не розумiючи Богдана до кiнця.
— Дожиємо, що в грекiв не зостанеться робiв –повтiкають. А хто грекам рiллю орати-йме?
— Княже, –заперечив Годой. –Христос рече: всяка волость вiд бога. Прийми хрест на груди –й смерд, i роб, i челядник твердити-йме: князь вiд бога.
— Вiруєш?
— Вiрую, –твердо вiдповiв Годой.
Богдан замислився, бо над таким варто було й справдi подумати.
— Усякий чоловiк є роб божий. Так рече ваш Христос?
— Так.
— А нашi кумири речуть: був єси робом –робом i по смертi будеш. Був же єси вольним – i там будеш вольним. Зумiв єси?
— Нi, –вiдказав гiсть, бо князь, певно, мовив про щось складнiше, нiж отi слова, що ж за ними крилося, збагнути не мiг. А Богдан повiв далi:
— Був єси робом –робом i будеш. А як скинеш ярмо –ти вже не роб. Зумiв єси? Годой повiльно кивнув.
— Не зумiв єси, княже. Чуй: русиновi гидко робом бути. Чув казання: лiпше-бо потятим бути, анiже полоненим. Чув єси?
— Чув єсмь.
— Ото такий є русин. Зате вiн любе й свого Бога, й Волоса, й Морану, й усiх. Лiпше-бо потятим бути, анiже полоненим. I поки русин тримати-йметься свого, доти буде вольним.
|< Пред. 126 127 128 129 130 След. >|