Меч Арея   ::   Билык Иван Иванович

— Я нiколи не начеплю своєму синовi хреста на шию, –розгадавши,куди верне Годой, усмiхнувся київський князь.

Годой похилив голову й теж усмiхнувся.

— Речи своїм грекам, що київський князь Богдан Гатило такоже гнушається їхнiх кумирiв.

— Бог єдин є, княже, –нагадав луганський гiсть, але в душi поцiнував киянина: той таки не сказав: «Гнушаюся твоїх кумирiв».

— Ти чув єси про…Юрiв меч?

Годой пильно вдививсь у київського князя й не зразу вiдповiв; у свiтлицi було гамiрно, задушно й пiвтемно, горiла тiльки свiча бiля них та смоляна скiпка над протилежним краєм столу. Косар спробував упiймати вираз Богданових очей, але не змiг i вiдповiв зовсiм не те, про що його питано:

— Тепер найможнiшим оружжям є…

Богдан докинув:

— Я вiдаю, про що маєш хiть казати: хрест?

— Хрест, –потвердив Годой. –Ти прийдеш до сього, княже. Нехай лише не буде пiзно. А…меча Юрового…не згадуй. Вiн приносить котору.

— Меч Юра –то є оружжя супроти котори, –впевнено заперечив Богдан.

— Вiн видавався й твоєму прадiдовi не до руки.

— Прадiдо мiй звольнив Русь, i Сiверу, й Дерева з-пiд готiв. I лужан звольнив.

Поки Годой мiркував, Богдан заговорив про геть iнше.

— Не мислив єси, пощо грецькi князi та боляри в такiй моцi суть?

— У якiй моцi?

— Скоти багато ймають.

— Не вiдаю.

— А я вiдаю. Бо вельми багато робiв iмуть.

— Не знаю. Ти був єси в греках…

— Був i многе єсмь видiв. Багато ймають скоти. А ми смо дужчi за них.